Давно те діялось, давно

У стольнім Петрограді,

Ішов по Невському Ілліч,

Стояли всюди .леді.

 

Ілліч під мухою вже був

Та й нікуди спішити,

Бажання виникло нараз

Якусь з них «закадрити».

 

Любив Ілліч по вечорах

Дівчаток брати в діло,

Бо гірш гіркої редьки вже

Та Крупська надоїла.

 

А Клара Цеткін за бугром

Буржуїв розважала,

Забула про Володю вже,

Чомусь не приїжджала.

 

Ось запримітив він одну

Поважну молодичку,

Усмішка зразу розцвіла

На Іллічеві личку.

 

Такі там форми- просто клас,

Легенька одежина,

Забув про РСДРП,

Забув він про дружину.

 

Заграла в жилах в нього кров,

Козак в штанях піднявся,

До неї хвацько підійшов

І про ціну спитався.

 

Віддамся Вам безплатно я, –

Сказала та потвора, –

Лиш покатайте ви мене

На крейсері «Аврора».

 

Нема питань,- сказав Ілліч

І крейсер замовляє,

Команда вся гуляє, п’є,

З гармат усіх стріляє.

 

А дівка вправною була,

Таке там витворяла,

Усе  робила вищий клас

і нігті обгризала.

 

Усі захцянки Ілліча

Вона задовольняла,

Бо «Кама-сутру» стерва та

У Смольному вивчала.

 

На ранок Ленін ледве встав,

попив з відра розсолу,

труси у трюмі десь знайшов,

копнув дівицю голу.

 

У голові джмелі гули

і нила ще й печінка,

як відбрехатися тепер

і що там скаже жінка?…

 

Вийшов на палубу Ілліч,

Очиці протирає,

Бачить по вулицях народ

Кудись біжить, стріляє,

 

Червоні мають прапори,

Царський палац штурмують,

А всі його товариші

Процесом тим керують.

 

Тут він швиденько одягнувсь

На берег вибігає,

-А що там сталось, що за шум?-

У Троцького питає.

 

–          з Аврори вчора хтось стріляв, –

промовив Лейба в’яло

і на царський палац якось

одне ядро упало.

 

Розбушувався наш народ

А цар так налякався,

Що все лишив, кудись утік,

Чорт зна де заховався.

 

–          Прекрасно,- вимовив Ілліч, –

не випадок – а казка,

і перед Крупською тепер

у мене є «відмазка».

 

Піду прийму іще сто грам,

Прийду до влади п’яним,

Заводи дам робітникам,

А землю дам селянам.

 

Даремно мужа провіряти,

Пора це всім збагнути,

Чого не видумає він,

Щоб жінку обманути.

 

1995.  С.Клямка

Напишіть відгук