У ці холодні лютневі дні минає чергова річниця від Дня народження відомого тернопільського лікаря-офтальмолога Івана Степановича Мазура.

Народився він 9 лютого 1892 року в с. Скалева нині Новоархангельського р-ну Кіровоградської області в родині селянина. Сім’я була багатодітною (десятеро дітей), терпіла нестатки, проте батько Івана був освіченою людиною «…батько мій, майже єдиний грамотний чоловік на селі, виписував тоді газету «Сільський вісник», і в якості грамотної людини він іноді підміняв сільського писаря…»».

Багатодітність сім’ї та освіченість батька визначили подальшу долю сина. Уже в 1906 році Іван закінчує з відзнакою 2-х класне міністерське училище в Новоархангельську Херсонської губернії. Із спогадів І. С. Мазура про його нелегке бідне дитинство дізнаємося, що до 4-х класної Київської військово-фельдшерської школи він із батьком добирався «…зайцями в товарняках після перевозки вугілля, а вночі, рятуючись від дорожніх контролерів, виходили з території станції і під копицею сіна в полі перечікували час до наступного товарняка…».

Закінчивши військово-фельдшерську школу (у 1910 році), юнак вступає у Київський медичний інститут, навчання в якому завершує лише в 1922 році. В перерві між навчанням Іван Степанович працює військовим фельдшером у царській армії (1910-1917 рр.), лікарем очної клініки Київського медичного інституту, в лікувальних установах Червоного Хреста (1924-30 рр.), завідуючим очним відділенням Тульчинської окружної лікарні (1931-34 рр.), під час ІІ Світової війни – лікарем у медичних госпіталях.

Подальший життєвий шлях та професійна діяльність Мазура І. С. пов’язані з Тернополем, куди він переїжджає із сім’єю одразу ж після закінчення війни, де з 1945 по 1973 рік працює завідуючим очним відділенням Тернопільської обласної лікарні. Він прибуває у напівзруйноване місто, одне з яких найбільше постраждало під час війни, де не було жодного спеціаліста по очних хворобах. Із спогадів лікаря дізнаємося «…мені прийшлося жити і працювати в самих важких умовах, які тільки випадали на мою долю. Післявоєнна розруха, як і в самому обласному центрі, так і на периферії області, повністю виведені із ладу медичні заклади, відсутність медичних кадрів і медичного обладнання, холод і голод населення, широко розповсюджені інфекційні і соціальні очні хвороби – трахоми, туберкульоз, глаукоми та ін. – вимагали від мене і моїх небагатьох працівників великої напруги і сил…».

Через місяць після приїзду в м. Тернопіль, І. С. Мазур добивається відкриття очного стаціонару на 30 ліжок в напівзруйнованому старому будинку колишньої єврейської лікарні. У своїх спогадах він пізніше напише «…не хватало матрасів, ліків, перев’язочного матеріалу, господарського інвентаря. Часто хворі в стаціонарі лежали на соломі, замість простинів накривалися «гуньками»…».

В перші півтора року роботи через цей примітивно обставлений стаціонар пройшло 1015 пацієнтів (через кабінет поліклініки – понад 12000 чол.). Невдовзі І. С. Мазур організовує курси перекваліфікації для лікарів-офтальмологів (~100 чол.), обласні науково-медичні товариства лікарів, які очолює протягом багатьох років. Паралельно він займається громадсько-політичною роботою: двічі обирається депутатом до ВР УРСР ІІІ-го (1951 р.) та ІV (1955 р.) скликань від Збаразького виборчого округу. В 1956 році І. С. Мазуру присвоєно звання Заслуженого лікаря УРСР. Більше шестидесяти років Іван Степанович віддавав свої сили, професійні уміння, знання і багатий лікарський досвід на благо людей. На лікування до нього приїжджали хворі з усіх куточків України, а також з-за кордону. Серед них – відомий поет В. Сосюра, який в знак подяки присвячує своєму лікарю вірш «Чарівник»:

 

«Він одкриває людям душ віконця,

Тим, хто в житті іще не бачив сонця,

Чи в кого хворість відібрала зір…

Ножем хірурга, чарівним, чудесним,

Він людям поверта і сонце, й зорі, й весни…»

 

2 травня 1977 року перестає битися серце І. С. Мазура – «зоряного бійця за сонце з тьмою…».

У фондовій збірці Тернопільського обласного краєзнавчого музею зберігаються численні експонати, які ілюструють життєвий шлях та трудову діяльність відомого лікаря-офтальмолога. Серед них – рідкісні документи (посвідчення, депутатські квитки, спогади, поздоровчі грамоти, листи В. Сосюри до І. Мазура), нагородні значки та медалі, медичні книги з домашнього архіву (серед них – ізохроматичні тести для визначення відчуттів кольору), особисті речі із домашнього вжитку, світлини різних років життя відомого лікаря, медичний інструментарій І пол. ХХ ст. (тонометр, офтальмоскоп, скіаскопічна лінійка, бінокулярна лупа, ручний периметр для визначення полів зору, набір оптометричних скелець та ін.).

Проймають душу своєю щирістю численні листи із словами подяки від колишніх пацієнтів І. С. Мазура, промовляючи поетичними рядками: «Глянь, мамусю, у віконце:

 

Бачу світло, бачу сонце!..

І заллється мама плачем

Над синком, раніш незрячим.

Честь-хвала твоїм палатам,

Наш «тернопільський Філатов»!

 

Старші наукові працівники Тернопільського краєзнавчого музею Галина Гнатишин та Наталія Шуляка

Напишіть відгук