Сьогодні у найкращому кінотеатрі Тернополя -“Сінемасіті” відбувся закритий прем’єрний показ фільму “Хічкок” з Ентоні Хопкінс у головній ролі. Фільм демонстрували для місцевої преси. Відгуки тернополян у соціальних мережах – стримано-позитивні, оскільки фільм на любителя, є біографічним, бажає кращого динамічність розвитку сюжету. Водночас, надзвичайно переконлива гра акторів плюс добротні тексти від сценаристів змушують навіть скептиків визнати, що фільм матиме успіх в тернопільського глядача.

У фільмі основна сюжетна лінія розгортається навколо стосунків Альфреда Хічкока з його дружиною Альмою під час зйомок його культового фільму “Психо”.



Довідка Вікіпедії

Сер Альфред Джозеф Хічкок (також Гічкок, англ. Alfred Hitchcock; 13 серпня 1899, Лондон — 29 квітня 1980 Лос-Анджелес) — англійський кінорежисер, продюсер, сценарист. Працював у Великій Британії та США. Його ім’я пов’язане зі становленням жанру «трилерів» (від англ. thrill — «тремтіння») та з поняттям «саспенс» (від англ. suspense — «невизначеність») у кіно. Хічкок умів майстерно створювати в своїх фільмах атмосферу тривожної невизначеності, сторожкого очікування, передчуття чогось жахливого.

Біографія

Альфред Хічкок народився 13 серпня 1899 у Лейстоуні, місто Лондон. Його назвали вчесть батькового брата Альфредом. Його батько працював бакалійником. Альфред виховувався католиком і навчався у Єзуїтській класичній школі Святого Ігнатія у Стемфорд Хіл[1][2]. Хічкок протягом усього життя боявся поліцейських і жодного разу не сів за кермо автомобіля через те, що в дитинстві за невелику провину за порадою батька його замкнули на кілька годин у камері відділення поліції.

Він навчався у Лондонському університеті на інженера, а з 1920 року працював на кіностудії. Спочатку в його завдання входило малювання карток з іменами акторів для титрів, потім він став складати сценарії і асистувати режисерів. У 1926 р. зняв перший трилер, «Мешканець». Йому належить перший британський звуковий фільм, що мав успіх в прокаті, — «Шантаж» (1929).

Зі своєю майбутньою дружиною, кіномонтажником Альмою Ревілль, Хічкок познайомився у 1923 році на зйомках фільму «Жінка — жінці» (англ. Woman to Woman). Вони одружилися у 1926 році і прожили разом до смерті Хічкока у 1980 році. У 1928 році Алма Ревілль народила йому єдину дитину — дочку Патрицію Хічкок, що стала актрисою.

З початком Другої світової війни виробництво фільмів у Великобританії припинилося, і Хічкок поїхав до Голівуду (1939). Він став працювати на зіркового продюсера Девіда Селзніка, який часто втручався у творчий процес, але в той же час забезпечував фінансування і хорошу пресу. Завдяки його зв’язкам перший же американський фільм Хічкока, «Ребекка», виграв «Оскар» як кращий фільм року.

У 1940-ві роки Хічкок знімав приблизно по фільму в рік, а з 1948 р. сам же їх і продюсував. Його улюбленими акторами були Кері Грант, Джиммі Стюарт, Грейс Келлі. Піку своєї кар’єри Хічкок досяг у 1950-ті роки з великобюджетними текніколоровими проектами — іноді чисто комедійними («Неприємності з Гаррі», «Спіймати злодія»), іноді передбачаючи естетику «бондіани» («На північ через північний захід»). Починаючи з 1950-их режисер активно працював на телебаченні (серіал «Альфред Хічкок представляє»).

Після фільмів «Вікно у двір» (1954) і «Запаморочення» (1959), які своїми нестандартними рішеннями, оповідальним і глибоким психологізмом вплинули на європейський арт-хаус, режисер став застосовувати ще більш експериментальні, навіть шокуючі прийоми. Гучні картини «Психо» (1960) і «Птахи» (1963) стоять у творчості Хічкока осібно, іноді їх визначають як фільми жахів.

Починаючи з фільму «Марні» (1964) роботи Хічкока приймалися публікою і критиками вельми стримано. Незважаючи на критичне ставлення до комерційного голлівудському кіно, Хічкока боготворили критики французької «нової хвилі». Франсуа Трюффо не тільки помітив авторський погляд за ширмою розважального кіно, він зняв кілька фільмів, наслідуючи Хічкока, і опублікував книгу інтерв’ю зі своїм кумиром. Сильним впливом Хічкока відзначені також фільми Шаброля і Брайана Де Пальми.

У 1979 Хічкок одержав премію Американського кіноінституту «За видатний внесок в кіномистецтво». Помер у Лос-Анджелесі 29 квітня 1980. Його похорон проходив в католицькій церкві на Беверлі-Хіллз. Тіло Хічкока було піддано кремації, а прах розвіяний над Тихим океаном[3][4].

Внесок у кінематограф

Надихаючись картинами німецьких експресіоністів (Мурнау, Ланг), Хічкок почав працювати в кіно — спочатку в Англії, а з 1939 року в США. Вперше на творчість Хічкока звернули серйозну увагу критики французської «нової хвилі». Франсуа Трюффо першим достеріг авторський погляд за ширмою розважального кіно. Життєвий доробок Хічкока — 55 повнометражних фільмів, багато з яких стали класикою світового кінематографа, 21 телефільм для серії «Альфред Хічкок представляє» і два документальні фільми (обидва в 1944 році). Ще дві кінороботи залишилися незавершеними. Альфред Хічкок досьогодні залишається одним із найповажаніших та найпопулярніших кінорежисерів.

Хічкок відомий також своїми камео. Він обожнював з’являтися в епізодах своїх фільмів: чи в образі перехожого, чи в образі вуличного роззяви. Він з’являвся майже у всіх своїх пізніх фільмах. Загалом, Хічкок (особливо в пізні роки) прагнув створити навколо себе містичну атмосферу, оточував себе ореолом таємничості.

Режисерський почерк

Фільми Хічкока засновані на страхові й саспенсі. Серед улюблених кінематографічних прийомів Хічкока зйомка «з очей» персонажа. Хічкоку також приписується винайдення техніки надшвидкого монтажу, яскраво продемонстрованого в знаменитій сцені вбивства в душі у фільмі «Психо». Зараз цю манеру монтажу часто називають «MTV-монтажем», бо в 1990-х її широко задаптували режисери відеокліпів, що демонструвалися на телеканалі MTV. Такий монтаж став також часто застосовують у трейлерах.

Також відзначено, що Хічкок полюбляв знімати в головних ролях «холодних» білявок (Грейс Келлі, Вера Майлз, Кім Новак, Чи Джанет, Тіппі Хедрен, Клод Жад).

Хічкок продумував сценарії своїх фільмів до найменших подробиць. За його словами, в нього в голові фільм складалася ідеальна версія картини, а на знімальному майданчику зазвичай доводилося йти на компроміси, внаслідок яких фільм втрачав 40 % початкової якості. Режисер відомий також зневажливим ставленням до акторів. Для нього актори мали значення не більше, ніж декорації. Натякаючи на порівняння Хічкоком акторів із худобою, Керол Ломбард одного разу з’явилася на зйомки фільму Пан та пані Сміт з коровами[5]. Щоправда, Хічкок відмовлявся від такого порівняння, стверджуючи, що його слова означали лише, що до акторів слід ставитися як до худоби.

Тематичні трилогії

Розглядаючи творчість Хічкока з позицій лаканівського психоаналізу, Славой Жижек поділяє його найвідоміші фільми на тематичні трилогії[6]:

  • «Не та людина» (1956), «Запаморочення» (1958), «На північ через північний захід» (1959) — три фільми, в яких головних героїв приймають не за тих, ким вони є насправді.
  • «Запаморочення», «На північ через північний захід» та «Психо» (1960) — головні герої намагаються штучно заповнити порожнечу, спричинену смертю коханої жінки («Запаморочення»), загадковою фігурою неіснуючого людини («На північ через північний захід») та смертю матері («Психо»), причому в останньому випадку Норман Бейтс намагається воскресити матір, зайнявши її місце в реальності.
  • «На північ через північний захід», «Психо» та «Птахи» (1963) утворюють трилогію про порожнечу та дисбалансі в сімейних відносинах: відсутність фігури батька компенсується болісно роздутим материнським суперего. Владна мати головного героя у всіх трьох фільмах ставиться до нього як до своєї власності, і своїм втручанням руйнує його спроби вибудувати повноцінні відносини з іншими жінками[7].

Визнання

Королева Єлизавета II в 1980 році, за 4 місяці до смерті режисера, нагородила його званням лицаря-командора Ордену Британської імперії, що надало йому право вживати титул «сер», попри те, що в 1956 році Хічкок прийняв громадянство США.

На його честь названо астероїд.

Напишіть відгук