Тернопіль запам’ятався також найдовшою ходою. У кожному місті вона тривала максимум 5–10 хвилин, розтяглася на 500–1000 метрів, була радше символічною. Натомість тернополяни йшли близько чотирьох кілометрів. Місцевий патруль перекрив для цього одну з головних артерій міста, вулицю Бандери. Спроби влади заборонити дійство були марними.

Кролі й шпигуни Яценюка, носовички Тягнибока, шапка Кличка: кореспондент «УМ» три дні супроводжувала лідерів опозиції під час акції «Вставай, Україно!»

Почалася ця кампанія 9 березня, на день народження Кобзаря, коли біля підніжжя пам’ятника Шевченку в Києві українська опозиція традиційно провела свій мітинг. Посварила владу, згадала завжди актуальне «Борітеся — поборете», а наостанок несподівано оголосила про якесь «повстання за графіком». «Ми оголошуємо народні віча та народне повстання проти цього режиму», — погрозив лідер фракції ВО «Батьківщина» Арсеній Яценюк.

Революція? Та невже? Згодом стало зрозуміло, що «повстання» Яценюк згадав для красного слівця, а йдеться просто про серію мітингів по всій Україні. Тільки от не до кінця зрозуміла мета. Бо хіба є метою» «підтримати градус боротьби», як кажуть самі лідери опозиції?

Також одразу просилися аналогії з акцією «Повстань, Україно» 2002 року, коли проти так само «злочинного режиму», але тоді — Кучми, протестували Юля Тимошенко, Олександр Мороз та Петро Симоненко разом із Віктором Ющенком.

Народні віча «Вставай, Україно!» запланували провести в кожному обласному центрі України. Фінал акції має відбутися 18 травня, на День Європи в Києві.

Щоб залучити на акції максимум люду, було обіцяно, що в кожній із них візьмуть участь особисто три лідери опозиції — Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок та Віталій Кличко. Але тільки минулого четверга в Івано–Франківську до лідерів «Батьківщини» та «Свободи» вперше приєднався провідник «УДАРу».

Оптимістичний старт

Першу акцію опозиціонери провели у Вінниці. І несподівано для себе дуже вдало — політики не приховували приємного здивування від великої кількості людей (понад 7 тисяч), що прийшли на мітинг.

На зло скептикам, які вважають, що такі безневинні виступи не налякають владу, опозиціонери у Вінниці отримали докази супроти — невідомі розповсюдили по місту листівки з оголошенням про перенесення акції на інший день. Також партійні осередки в районах області скаржилися на перешкоджання у груповому виїзді в обласний центр на маніфестацію.

От тільки люд, що таки добрався на мітинг, не побачив на ньому обіцяного Кличка. Він у той час був за кордоном. Більше того, ніхто з його команди не міг остаточно підтвердити, чи взагалі планує боксер брати участь у таких вічах у майбутньому. Але це не зупинило організаторів, і вони й надалі обіцяли в оголошеннях присутність знаменитого боксера на «повстанні» в їхньо­му місті.

Друга акція в Ужгороді теж, попри побоювання, вдалася. Кількісно вона була меншою за вінницьку. Але для столиці Закарпаття участь близько п’яти тисяч осіб в опозиційній акції, та й ще й у мороз, — велике діло. Адже Закарпаття віддавна вважалося регіоном, прихильним до центральної влади. На останніх виборах це була єдина область Західної України, де лідером стала Партія регіонів.

У Львові напередодні мітингу 16 березня випала тримісячна норма снігу, але акцію вирішили не переносити. Як на столицю Галичини, надміру людей не спостерігалося. Проте площа перед пам’ятником Шевченку порожньою не була. От тільки незрозуміло, який відсоток майдану займав дисциплінований партактив, а скільки було звичайного народу. За кількістю біло–червоних стягів ВО «Батьківщина», від яких не рябіло в очах, журналісти робили висновок, що мобілізованих прапороносців було таки відносно більше.

Нові фобії опозиції — морква і кролі

Після акції у Вінниці на кожному брифінгу і зі сцени Олег Тягнибок обов’язково згадував про так звану змову влади проти опозиції: «Одразу після того як опозиційні сили оголосили про проведення акції «Вставай, Україно!», влада моментально почала нам ставити палки в колеса, намагалися забороняти проведення акцій, намагалися через своїх придворних журналістів і політологів очорнювати і оббріхувати опозицію — мовляв, такі акції протесту нікому не потрібні».

Очевидно, що одним iз натхненників цих слів став телеведучий Олексій Дурнєв, відомий умінням ставити незручні, неочікувані і часто неадекватні запитання відомим людям з метою їх висміяти. У Вінниці Олексій зі своєю знімальною групою догнав Арсенія Яценюка і вручив йому велику морквину зі словами «Прийміть як символ президентської влади». У відповідь політик, відомий за прізвиськом Кролик Сеня, на вухо погрозив найманому ведучому запхати цю морквину у відоме місце.

А що Дурнєва найняли — було очевидно, адже він голосно передавав Арсенію Петровичу «привіт від Вови Петрова» — скандального медівника–політтехнолога, який колись працював на самого Яценюка.

Відтоді почалося справжнє «шоу Дурнєва». Він із командою почав переслідувати опозиціонерів на кожній акції, отримавши тавро провокатора.

У Львові перед початком віча на площі з’явилися переодягнені у кролів невідомі особи, а з ними чоловік у костюмі моркви. Кілька місцевих дядьків, що прийшли на мітинг, погрозили побити провокаторів, відтак «моркву» забрала у свою машину міліція, а «кролі» самі зникли у невідомому напрямку.

Яценюк згодом заявив, що це все — провокація Банкової. Але «Батьківщина» вирішила її не ігнорувати і не сприймати з гумором, а протидіяти будь–якими методами.

Івано–Франківськ із Кличком і тиснявою журналістів

Після тижневої перерви, під час якої опозиція розблоковувала парламент і безрезультатно намагалася призначити вибори міського голови Києва, лідери антивладних фракцій знову рушили на «повстання». І знову на Західну Україну.

Збір для пішої ходи в Івано–Франківську було оголошено біля пам’ятника Іванові Франку на четверту, саме віче — на півгодини пізніше. Це був робочий день, четвер. Чим пізніше виступ — тим більше учасників.

Для проходу колони працівники ДАІ перекрили невеличку частину вулиці Незалежності, по якій до Ратуші мали пройтися «народні повстанці».

Попереду колони гупали п’ятеро барабанщиків, позаду них кілька десятків активістів розтягли гігантський державний прапор. Далі — парад партійних прапорів і транспарантів. «Справедливі зарплати», «Роботу для кожного», «Зупинимо диктатуру!» — червоні літери на білому тлі (партійні кольори ВО «Батьківщина»), напевно, повинні були створювати дух революції. Тільки от ніхто революцію зараз проводити не буде — це виказував інший транспарант: «Вставай, Україно, сьогодні — національна революція завтра!»

Транспаранти «Свободи» виказували більш «гуманітарний» зміст: «Бандера, Шухевич — наші герої, вони воювали за нас із тобою!», «Ми — на своїй, Богом даній землі!», «Слава героям УПА!», «Одна мова, одна нація, одна Україна».

Із загального тла вирізнялися «самопальні» простенькі гасла: «Омоскаленню України — ні!» та «Вставай, Україно! Москаль вже годину не спить!» Ці плакати належали партактиву тричі розколотої Української республіканської партії.

Крім партійної символіки, було чимало й державних стягів, їх здебільшого тримали студенти. Вони неохоче йшли на контакт із журналістами, а на будь–які запитання віджартовувалися. На вигляд — типові найманці–«майданарбайтери».

Уже минуло десять хвилин, як мав початися брифінг лідерів опозиції. На початку колони зібралося до десятка телекамер і стільки ж фотографів. Як і в інших містах, присутні навіть центральні, провладні телеканали. За однією з версій, ті мають вказівку з Банкової фіксувати по максимуму все, що відбувається на акціях, та кожне слово лідерів — а раптом десь щось можна буде використати проти самої опозиції, як це було колись, наприклад, із Тягнибоком на Яворині.

З натовпу до журналістів намагався пропхатися з мікрофоном і Олексій Дурнєв. Охорона вмить зреагувала. Перед хлопцем став чоловік у чорному пальто, намагаючись не пропустити «сатирика». «Чого ви штовхаєтеся?» — спитав Дурнєв. «Бодігард» робив вигляд, що не чує. Згодом довкола телеведучого з’явилося понад десяток невідомих чоловіків, які без рук, але вмілими плечима виштовхали «провокатора» подалі від місця брифінгу.

Потім штовханину влаштували вже самі журналісти. Щойно охоронці почали пробивати між людьми коридор до телекамер для лідерів опозиції, серед місцевих репортерів почалася справжня паніка — всі хотіли поближче стати до «телезірок». Після дво­хвилинної суєти, яка супроводжувалася жіночими зойками «Ай, боляче!» та міцною чоловічою лайкою, брифінг урешті почався. Його промовці досхочу надивилися на журналістську катавасію.

Тягнибок виступає найдовше, зате Яценюк — останнім

Через тисняву журналісти навіть не одразу побачили, що, крім звичних Яценюка й Тягнибока, поруч стояв ще й Кличко. Йому й дали першому слово. Віталій упорався за хвилину. «Ми різні політичні сили, у нас різні програми , у нас різна ідеологія, але нас об’єднує одна річ — ми українці, ми всі бачимо наше майбутнє в європейській спільноті, ми всі хочемо жити в демократичній країні. І тому сьогодні всі три лідери опозиційний сил зібралися тут разом із багатьма українцями, ми не задоволені зі стану речей в країні, ми будемо боротися і закликаємо також всіх не бути байдужими», — сказав Віталій Кличко, який зараз нагадує Ющенка–2002.

Найкоротшою була його промова і зі сцени — до чотирьох хвилин. Лідер «УДАРу» повторив тезу про різні політичні сили і спільну ціль, сказав, що в Україні відбуваються політичні переслідування, придушення прав і свобод громадян та зубожіння людей. Це все, за словами Кличка, результати дій Президента Януковича та уряду Азарова.

Згодом Яценюк додав, що з тим урядом вони будуть боротися і вже наступного сесійного тижня вимагатимуть відставки Азарова. «Хай бере мінімальну пенсію 894 гривні і йде з Богом», — запально гукнув Яценюк. «Так!» — зраділи люди.

У своїй 10—15–хвилинній промові Арсеній Яценюк (а він, до речі, в усіх містах мав фінальні виступи) акцентував на соціальних вимогах опозиції. «Окрім відставки Президента та уряду, в нас є соціальний пакет. Це скасування медичної і пенсійної реформи, прийняття нового Податкового кодексу, закону про імпічмент. Це ті речі, що потрібні сьогодні для країни. І на цих вічах люди вимагають від влади прийняти те, що ми поставили як свій політичний і економічний меморандум», — з акції в акцію повторює лідер фракції ВО «Батьківщина».

Також у кожному виступі Яценюк згадує тезу про єдність опозиції як обов’язкову передумову перемоги на президентських виборах. Мовляв, на Банковій хочуть провести закон про вибори Президента в один тур, сподіваючись, що кожен опозиціонер балотуватиметься окремо і Янукович отримає найбільше голосів. «Янукович боїться виборів, бо він знає, що він програє. Програє ж?» — питає Яценюк людей. «Так!» — відповідає юрба. «А опозиція виграє!» — додає політик, який бачить себе єдиним кандидатом від антивладних сил. Кличко й Тягнибок бачать вочевидь так само.

Олег Тягнибок виступає найголосніше і найдовше. Частково його виступ перетворюється на звіт про роботу у ВР. «Ви бачите нашу рішучість? Наша координована дія в парламенті, незважаючи на різність наших партій, моментально змінила ситуацію. Ви ж напевно відчуваєте, що Верховна Рада стала іншою? І вони це відчувають!» — каже Тягнибок.

«Чи правильно ми, парламентська опозиція, зробили, що блокували трибуну і персонально заставили голосувати депутатів?!» — «Так!» — відповідає Тягнибоку народ. — «Дякую вам за це! Бо це означає що ми робимо правильні кроки! Чи правильно ми робимо, що виконуємо Конституцією і заставляємо регіоналів розмовляти українською мовою!?.. Унеможливлюємо тушкування в парламенті?!» — далі алгоритм риторики той самий.

У своєму виступі лідер ВО «Свобода» обов’язково згадує: «Мета нашої акції «Вставай, Україно!» — це повалення режиму Януковича, це усунення всіх негативних наслідків трирічного правління режиму, це недопущення реваншу диктатури, а також початок процесу всеосяжних і докорінних змін в українському суспільстві. Одразу хочу сказати, що 18 травня боротьба не закінчиться. Вона триватиме. Але ці мобілізаційні заходи, які ми проводимо впродовж двох з половиною місяців, дадуть дуже хороший ґрунт для підняття революційної активності українців в майбутньому».

Чому Кличко був у шапці

Зрештою, від опозиціонерів нічого нового почути не вдалося. Але люди розходяться задоволеними. На запитання, чому вони приходять на такі мітинги, кажуть, що «треба міняти владу», «так далі жити не можна», «вила — і на Київ».

При цьому очевидно, що чимало людей ідуть на такі акції, щоб побачити живцем відомих політиків. У Франківську і старі, і малі, і жінки на підборах вилазили на засніжені лавки, клумби, будь–які підвищення на площі, при цьому ковзаючи й падаючи. «Ви тут будете сидіти?, — звернулася літня жінка до кореспондента «УМ». — То я біля вас свої сумки залишу, бо нічого не бачу, піду пролізу до сцени». Покинувши свої два великі пакети з продуктами, жінка на півгодини зникла в натовпі.

Власне, присутність самих лідерів опозиції є одною із запорук участі людей в акціях у провінціях, не балуваних увагою «телезірок» у позавиборчий період. Особливо Кличка.

Але вже і Тернопіль, і Чернівці Віталій Кличко знову проігнорував. «Просимо вас не спекулювати на цій темі», — звернувся до журналістів Тягнибок. Пояснив, що в Івано–Франківську Віталій виступав з високою температурою, і його відпустили лікуватися.

Стало зрозуміло, чому Кличко — єдиний із трьох, хто не знімав шапки під час мітингу. Бо у Тернополі навіть несподіваний штормовий сніг не змусив хвацьких Тягнибока та Яценюка одягти головні убори, коли вони стояли на сцені. При цьому лідер «Свободи» постійно витирав носа хустинкою. «Могли би і вдягнути шапку, то ж не в церкві», — говорили між собою дві тернополянки, закутані в капюшони.

Тернопіль запам’ятався також найдовшою ходою. У кожному місті вона тривала максимум 5–10 хвилин, розтяглася на 500–1000 метрів, була радше символічною. Натомість тернополяни йшли близько чотирьох кілометрів. Місцевий патруль перекрив для цього одну з головних артерій міста, вулицю Бандери. Спроби влади заборонити дійство були марними.

У Чернівцях замість снігу на голови опозиціонерів падав дощ. Однак акцію не скорочували. Яценюк оголосив, що під сценою зібралося десять–п’ятнадцять людей з вадами слуху. «Вони не чують, але вони прийшли відчути дух змін і дух протесту, і силу волі, яка є в Україні!» — зауважив політик.

«Топтуни» проти Яценюка

Загалом кожна акція в кожному місті надто нагадували одна одну і відбувалися доволі спокійно — все–таки до опозиції в цих регіонах прихильні. А найстрашнішими «провокаціями» були кролі. В Тернополі на дорогу перед колоною опозиції вибіг рожевий плюшевий кріль, попозував на камери, та й пішов. У Чернівцях кроликів було аж вісім, з ними одна велика морквина з ногами. Однак вони не кидалися на лідерів опозиції, лише зробили символічне коло навколо площі і зникли.

Справжні пригоди почалися згодом. У Чернівцях після віча та запису на місцевому телебаченні люди Яценюка зауважили, що за ними постійно ведеться стеження. Особисто Арсеній Яценюк затримував авто із незареєстрованими номерами, в якому виявили невідомих осіб із відеотехнікою й раціями. Номер на машині не відповідав номеру цього авта на страховому полісі, приклеєному до шибки. А з–під дна багажника Яценюк дістав цілку колекцію різних номерних знаків.

Спочатку чернівецькі правоохоронці пообіцяли розібратися у відповідь на заяву про незаконне стеження за народним депутатом. А вже на другий день заявили — Яценюк не мав права затримувати авто та обшукувати людей у ньому. «У місті Чернівці проводилися заходи працівниками УМВС у Чернівецькій області на службовому транспортному засобі. Ці заходи не були пов’язані з діяльністю народних депутатів», — ідеться у повідомленні прес–служби обласного УМВС. Відтак «за фактом незаконного втручання в діяльність правоохоронних органів розпочато кримінальне провадження, яке введене в єдиний реєстр досудових розслідувань за ст. 343 ч. 1 КК України (втручання в діяльність працівника правоохоронного органу)». Нардеп від «Батьківщини» Геннадій Москаль назвав такий поворот у виконанні своїх колег–міліціонерів маразмом.

Тим часом спостерігачі зі стажем пригадують: свого часу подібне стеження у виконанні «топтунів» велося й за кандидатом у президенти Ющенком.

Пригоди опозиціонерів тільки розпочинаються. Далі в турне чекатимуть вже не такі лояльні регіони, зокрема й критично налаштовані до націоналістів. Відтак Кличкові слід лікуватися, загартовуватися, переносити закордонні поїздки і вирушати в дорогу, щоб знайти підтримку як членові єдиної опозиції. Хіба що він має якісь окремі плани і стратегію, а Івано–Франківськ був одиничним проявом «спільного повстання»…

Мар’яна П’ЄЦУХ  

Напишіть відгук