Допоки будуть на світі українці, доти буду я – вишиванка. Мої візерунки були ще з позапам’ятних часів, їх використовували трипільці, мною прикрашали одяг скіфи, київські князі високо цінували та сприяли поширенню шкіл, де навчали вишивати. Улюбленою я була і в князя Данила Галицького, який не тільки мною мережив сорочку, а й мав кожух, обшитий золотими плоскими мережками. Я – це Україна, бо мною протягом багатьох поколінь вишивали любов і дух України. Незалежно де нині перебувають українці, але якщо вони одягають мене, це означає, що пам’ятають якого роду-племені.
Всілякі завойовники проливали на мене кров Твоїх прадідів, мене рвали і топтали, наді мною насміхалися. Але я жива, допоки будеш – Ти! Протягом століть бездержавності, я нагадувала Твоїм прадідам про їхню самобутню культуру та славну історію. Мене одягали, коли потрібно було твердо заявити, що Ти – українець, коли потрібно було підняти дух нації, який різні окупанти намагалися задушити та знищити, зробити з Тебе раба. Пам’ятай про це!
Коли людям сумно вони одягають мене і у них з’являється святковий настрій, адже для мене важливо, щоби мене не тільки одягали, а щоб я завжди була в щирій українській душі. Так, я – душа! Бо якщо Ти мене одягнув, Тобі передалося тепло рук та добрі помисли з яким мене вишивали, передався дух Твоїх предків. Зважай не це! Я оберіг – бо вишитим рушником проводжали, а мати дарувала вишиту сорочку, щоб завжди оберігала Тебе. Я – це історія важкої праці Твоєї родини, це недоспані ночі матерів і бабусь, котрі своїми порепаними від важкої праці руками, вишивали Твою долю. Я – це пісня! Бо коли вишивали – співали пісень, мною мережили всю історію Твого народу: «червоне – то любов, а чорне – то журба». Я – це солодкий сон на подушках, що їх гаптувала Твоя бабуся. Я – це мрія, бо коли батьки вишивали вони мріяли про щасливу Твою долю. Вишитими рушниками прикрашали ікони, й вони ставали радіснішими в оселі Твоїх батьків. Я – це велика віра в Бога, бо Матір Божу та Ісуса Христа нерідко одягають у вишиванки. Зрештою, я – це Альфа та Омега, бо мільйони українців починали і закінчували своє життя з вишиванкою. З вишитим рушником та хлібом, приходили до породіллі, вшановували появу немовляти, одружували дітей, проводжали людину в останню дорогу.
Мною починалася історія сім’ї, котру нині продовжують Твої донечки! Навчи їх мережити нитками й тоді ніколи не увірветься сув’язь Твоїх поколінь, бо в мені живе невмирущий український дух, а отже – Україна!

Галина Ратушняк

Напишіть відгук