Подолання політичної й економічної кризи вимагають чітких вимог, блискавичних рішень, узгодженості дій та рішучості в намірах іти до перемоги.

Чому не звільнили Азарова?

Спроба звільнити уряд Азарова у вівторок – це тактична помилка опозиції. Все робилося нашвидкуруч, опозиціонери розраховували усунути керівника Кабміну в сподіванні, що під впливом подій в ніч на 30 листопада частина депутатів від Партії регіонів та мажоритарників дослухаються голосу совісті і відправлять Миколу Яновича у відставку. Але розраховувати на емоції – це прерогатива політиків-початківців. Президент не мав намір звільняти Азарова, він дав чіткий наказ своїм – за відставку не голосувати. І тут справа не лише в тому, що влада не хотіла давати психологічну перевагу опозиціонерам у вигляді «голови прем’єр-міністра», а в першу чергу в суто прагматичному аспекті – розумінні того, що коли економіка посиплеться (а вона таки посиплеться з урахуванням того, що бюджет-2014 в цьому році навряд чи приймуть, а по поточному борг може вирости до 100 млрд грн.), треба буде знайти крайнього. От тоді і знадобиться Азаров. Президент сам захоче відправити його у відставку, щоб перекласти на когось відповідальність, а самому залишитися поза обвинуваченнями.

Опозиція, звичайно, могла домовитися з окремим позафракційними і рядом з депутатів від ПР про спільне голосування за відставку. Але такої роботи не було зроблено. Та і навряд чи регіонали згодилися б шукати альтернативу Азарову – навіть зацікавлений у відставці голови Кабміну Сергій Арбузов зараз не згодився б брати відповідальність на себе. Бо в умовах кризи його неодмінно б чекала доля «папєрєдніка».

Все таки правий був Тарас Чорновіл, що в ефірі на ТВІ заявив, що в опозиції надто багато поразок. Діяти треба в інший спосіб. Який? Про це під мова нижче.

Чи варто чекати розгону Майдану?

Зараз чи не найбільш актуальним є питання: чи піде влада на розгін Майдану в найближчі 5 днів, відведені судом на звільнення адмінбудівель? Думок і версій багато, але найбільш реалістичними є два варіанти: влада піде на силовий розгін демонстрантів, що блокують будівлі органів влади, тільки коли учасників мітингу в Києві буде критично мало. Найбільш реальним є провокування демонстрантів на сутички. Якщо останні поведуться на провокації, у влади буде хоч скількись легітимна зачіпка застосовувати сили міліції проти мітингарів. Поки що функції організаторів заворушень відведена так званим «тітушкам». В будь який момент вони можуть спровокувати бійку з демонстрантами, при цьому, за задумками розробників силового сценарію, самі ж «тітушки» мають отримати численні ушкодження, в справу тоді втрутиться міліція і зачистить як одних, так й інших. Щоб зайвого не бовкнули. Використовувати ж сили самих лише «ті тушок» влада не буде – на даному етапі їм просто забракне потрібної кількості «пацанчиків». Тому координаторам Євромайдану треба якось доносити інформацію до «хлопців в спортивному», про те, що у випадку провокацій з їхнього боку крайніми можуть зробити їх, і що тітушки в цьому випадку понесуть не лише численні тілесні ушкодження, а й кримінальну відповідальність. Бо ж міліція і ляльководи з Банкової просто здадуть їх в останній момент, зроблять розмінною монетою.

Чим все закінчиться?

Як розвиватимуться події далі і який буде результат від масових протестів? Очевидно, що цей Майдан сам по собі не угасне – навіть якщо він затягнеться в часі й буде втрачати актуальність, економічна ситуація спровокує появу нових вогнищ протесту, але тепер на зміну політичній акції можуть прийти соціальні бунти. Зараз виокремлюються два найбільш імовірні сценарії розвитку подій.

Російський сценарій або Сєвєродонецьк-2

Найбільш загрозливий сценарій розвитку подій, який Януковичу нав’язує Москва. Він полягає у тому, що на вимогу Путіна Янукович розганяє демонстрантів або й вводить надзвичайний стан. Ясно, що Захід після цього не піде на діалог з Президентом України і останньому нічого іншого не залишиться, як обрати курс на Митний Союз. В противному випадку, за задумками політтехнологів Кремля, Росія активно почне роздмухувати сепаратизм на Сході України і в Криму, підкупати місцевих депутатів, що будуть лобіювати рішення місцевих рад про створення чергового ПІСУАРу або й взагалі про відокремлення Криму, Донбасу, Одеси від України. Наслідок реалізації такого сценарію – введення диктатури або повний розкол держави аж до ймовірності втрати незалежності.

Сценарій 2004 року

Альтернативним першому сценарію є сценарій осені 2004 року. Тоді сторони політичного конфлікту змогли домовитися про проведення третього туру виборів президента за посередництва міжнародної спільноти і завдяки серйозній підтримці США і ЄС. Зараз ситуацію без підтримки міжнародної спільноти позитивно для народу не вирішити. Тому є ймовірність, що Захід все таки змусить Януковича прийняти ряд проміжних вимог опозиції і демонстрантів і укласти перемиря до осені 2014 року.

Інші варіанти розвитку подій – громадянська війна, дострокові вибори у ВР, відставка Президента – є суто гіпотетичними.

Що і як правильно вимагати?

Як треба діяти опозиції, щоб сценарій-2004 року спрацював і сьогодні?

По-перше, треба поставити реальні, але дуже чіткі вимоги. До цих вимог не відносяться імпічмент президента і дострокові вибори. Янукович добровільно не піде ніколи, а зараз – тим паче. На вибори ж просто нема грошей – бюджет-2014 не має шансів бути прийнятим до початку наступного року, про що писалося вище.

Тому найбільш вірним рішенням є формулювання наступних вимог:

1. Негайна відставка уряду Азарова;

2. Звільнення усіх затриманих учасників Євромайдану;

3. Притягнення до кримінальної відповідальності організаторів та виконавців бійні на Майдані та під АП;

4. Укладання спільного документу-зобовязання між Україно та ЄС про якнайшвидше підписання угоди про асоціацію (а це саміт Україна-ЄС в лютому 2014).

Як треба перемагати?

Виконання таких вимог можна добитися шляхом трьохсторонніх переговорів влада-опозиція-ЄС. Але опозиції сідати за стіл переговорів треба лише тоді, коли на руках в неї буде серйозний козир, який змусить добитися потрібного результату під час перемовин.

Цим козирем, як би це цинічно не звучало, має бути економічна ситуація. Не стільки постійний тиск народних мас і блокування адмінбудівель, скільки загроза економічного колапсу змусить владу іти на поступки.

Для досягнення потрібного результату потрібні ще більш рішучі дії, окрім мітингів і блокування адмінбудівель.

Це в першу чергу – реальний, а не бутафорський страйк. Страйк – це копітка робота, це створення страйкомів на місцях. Це куди складніше, ніж збирати підписи за відставку уряду та президента, але ефективність цього буде в рази вищою. Тому треба діяти вже тут і зараз.

Далі: блокування трибуни Верховної Ради, недопущення голосування за проект бюджету на 2014 рік.

Постійно вести перемовини з окремим силовими структурами, в першу чергу – зі Збройними силами про якщо не підтримку, то принаймні про невтручання в ситуацію.

Добиватися введення санкцій проти окремих представників влади як то блокування закордонних рахунків і заборона на вїзд до країн ЄС і США.

Як крайні методі (хоча за них передбачена кримінальна відповідальність) – перекриття транспортних сполучень, блокування вокзалів і аеропортів, несплата податків підприємцями. Але це крайня міра.

І саме головне – максимально заручитися підтримкою міжнародної спільноти, яка має кваліфікувати дії протестуючих та опозиції як легітимні.

Як налаштовувати себе на боротьбу?

Наостанок хотів би дати декілька порад тим мітингуючим, які не просто ходять на мирні акції, а безпосередньо беруть участь в блокуванні адмінбудівель та обороні Майдану. Повірте, діє, перевірено, і не лише на собі:

1) Пропускати «крізь вуха» інформацію, яка сіє страх і паніку, не читати проурядові ЗМІ.

2) Під час «бойових виходів» з рідними і близькими треба менше спілкуватися по телефону чи особисто, адже вони, будучи переляканими, стануть вас відмовляти йти в перші ряди протестуючих, їх слова можуть породити невпевненість і тривогу. Тому краще пишіть смс.

3) Перед «бойовим виходом» рекомендовано послухати бадьору музику, що заряджає на боротьбу. Рекомендовано також читати літературу або дивитися фільми, що пропагують культ переможця, налаштовують на боротьбу, описують перемоги наших національних героїв (або вигаданих героїв фентезі, тут вже хто себе з ким асоціює).

4) Аналізуючи опонентів, з якими доведеться ставати до протиборства, знаходити в них слабкі сторони або такі риси, над якими варто іронізувати, але аж ніяк не треба боятися.

5) Дуже бажано в даній ситуації не вживати алкоголь та енергетичні напої, що подразнюють нервові рецептори, не споживати перед виходом забагато їжі. Краще пити ромашковий чай чи якісь інші заспокійливі напої. Вітається заняття перед чергуванням чи пікетом фізичними вправами. А головна запорука – це настрій, заряд позитиву й бадьорості.

Поки що все. Пішов на Майдан.

Сергій Пархоменко, політолог, журналіст, громадський діяч, директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД

1 comment

  1. Ирина

    Интересно-почему Фарион ни разу не выступила на Майдане?

Напишіть відгук