Нарешті я вклала дітей спати і можу розповісти свою маленьку історію про сьогоднішню ніч. Про краплю в океані. Це правда. Я крапля. Вчора я лягла спати близько першої ночі, а о третій мене розбудила Daria Pavlova дзвінком і питанням: ти це бачиш? Я побігла дивитись. Я плакала. І тут почали приходити смс від друзів-сусідів: “Оленко, якщо ти їдеш на Майдан, ми з тобою”. Так сталось, що тільки у мене була машина. Ми зідзвонились. Було страшно. Мій чоловік зараз у відрядженні, він страшенно хвилювався, як і всі ми у цю ніч. Він просив не їхати, але коли ми вирішили всі гуртом, що це потрібно, то він сказав, що пишається і хоче бути поруч. Одразу ж після того, як ми виїхали, мій особистий страх відступив. Я згадала слова Andriy Shevchenko, що в житті ми часто робимо вибір між страхом і любов’ю. І це особиста справа кожного, що вибирати. В цю ніч я обрала любов. І бачу, що Андрій цей вибір на користь любові робить кожну секунду. Ми їхали з Oleg Kovtun, Pavlo Gudimov і його безстрашною дружиною Аннечкою, забрали на Подолі Maksym Savanevsky, ми сигналили по всьому місту, хотіли розбудити якомога більше людей. Зустрілись з Дашкою, юрий павлов та їхнім другом, на Майдані зустріли Oleksandr Voroshylo. Там було добре і душевно, я відчувала піднесення, єдність, і гордість за свою країну. Хлопці, які боронили Майдан з першої ночі – це справжні герої. Ми бачили, як когось виносили на носилках, когось вели під руку. Обличчя у них були втомленні. Вони були роздавлені і виснажені. А поруч дівчатка-волонтери розносили чай і бутерброди, лікарі надавали невідкладну допомогу, на сцені були Ruslana Lyzhychko, Леся Оробець, поруч з нами стояв Svyatoslav Vakarchuk і було НЕ СТРАШНО. Ми танцювали, щоб зігрітись. Було дуже холодно в ноги, і якийсь хлопець приніс для мене спеціальні гірчішники для тепла (якщо будете іти, купіть обов’язково навіть прості гірчішники з аптеки, вони врятують), і я ще дві години могла спокійно стрибати, не відчуваючи ні холоду, ні втоми. Коли почало вставати сонце, я зрозуміла, що це найкращий світанок в моєму житті. Людей ставало все більше. Ми поїхали грітися. Коли я повернулась додому, діти ще спали. Вони не здогадувались ні про що. А коли я їм розповіла про цю ніч, вони дуже засмутились, що їх не взяли з собою))) Потім я намагалсь поспати, але кожні десять хвилин отримувала або дзвінок, або повідомлення про те, що люди їдуть. Всі питали, що там зараз найбільше потрібно. Мені дзвонили і писали навіть ті, кого я не чула вже багато років. І в цю ніч я набула віри в те, що у нас точно все буде добре. Сказати, що я пишаюсь своєю країною, своїм народом, своїми друзями, своїми сусідами, своєю родиною – це нічого не сказати. Дякую вам, мої рідні. Так, я зараз вдома. В теплі і в інтернеті. Але будь-якої хвилини я готова буду поїхати туди, на Майдан. Речі зібрані. Мобілізація буде набагато швидше. І в мене, і у сусідів.