111

Про це у своєму Facebook повідомив секретар митрополита Олександр Драбинко. “Митрополит Київський і Всієї України Володимир помер. Упокой зі святими його душу Господи”, – повідомив Драбинко.

3 липня повідомлялося, що стан митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви Володимира залишався тяжким, йому провели гемодіаліз. Напередодні у митрополита відкрилася внутрішня кровотеча.

Його Блаженство кир Володи́мир (у миру Віктор Маркіянович Сабодан; 23 листопада 1935 — 5 липня 2014) — архієрей Української православної церкви (Московського патріархату) з 1966 року, у 19922014 роках її предстоятель, митрополит Київський і всієї України. Голова і постійний член Священного Синоду Української православної церкви. Постійний член Священного Синоду Російської православної церкви. Член Президії Міжсоборної присутності РПЦ[1]. Герой України (2011).

Один з найвпливовіших архієреїв Російської православної церкви. З 1987 по 1996 роки був керівником справами Московської патріархії. У 1990 році зайняв друге місце на виборах патріарха Московського, поступившись Алексію ІІ; після його смерті, у 2009 році, мав великі шанси бути обраним патріархом, однак відмовився, заявивши, що хоче постати перед Богом 121-м митрополитом Київським, а не 16-м патріархом Московським

Майбутній митрополит народився 23 листопада 1935 у селі Марківці, Летичівського району Хмельницької області у селянській родині, яка постраждала від акції геноциду українського народу 1932-33 років, проведеного СРСР. Національність — українець.

З дев’яти років ніс різні послухи при Свято-Архангело-Михайлівському храмі рідного села, який відкрила після сталінського терору німецька влада. Після закінчення Меджибізької середньої школи навчався в Одеській духовній семінарії (19541958).

1958 року вступив до Ленінградської духовної академії, яку закінчив 1962 зі ступенем кандидата богослов’я за наукову роботу «Христос Спаситель — Начальник світу».

Викладав в Одеській духовній семінарії, виконував обов’язки старшого помічника інспектора, одночасно обіймав посаду секретаря Одеського єпархіального управління.

14 червня 1962 року митрополит Херсонський і Одеський Борис (Вік) висвятив Віктора Сабодана у сан диякона, 15 червня — в сан ієрея, 26 серпня отець Віктор був пострижений у чернецтво з нареченням імені на честь святого рівноапостольного князя Володимира.

У 1965 році закінчив аспірантуру при Московській духовній академії, став ректором Одеської духовної семінарії з возведенням у сан архімандрита. 1966 призначений заступником начальника Руської духовної місії в Єрусалимі.

23 червня 1966 року став єпископом Звенигородським, вікарієм Московської єпархії з дорученням виконувати обов’язки представника РПЦ на Всесвітній Раді Церков. Хіротонію в єпископа очолив митрополит Крутицький і Коломенський Пимен (Ізвєков), згодом Патріарх Московський і всієї Русі. Таїнство хіротонії відбулося 9 липня 1966 року в Успенському соборі Троїце-Сергієвої Лаври.

28 листопада 1968 року єпископ Володимир був переміщений на Переяслав-Хмельницьке вікаріатство Київської єпархії. З 20 березня 1969 року — єпископ Чернігівський і Ніжинський, тимчасово керував Сумською єпархією. Протягом 19701973 років був відповідальним редактором журналу «Православний вісник».

18 квітня 1973 року призначений єпископом Дмитрівським, вікарієм Московської єпархії, ректором Московської духовної академії і семінарії, 9 вересня возведений у сан архієпископа. З 18 квітня 1978 року — професор Московської духовної академії. 5 червня 1979 року у МДА архієпископ Володимир захистив магістерську дисертацію на тему: «Еклезіологія у вітчизняному богослов’ї».

3 березня 1976 року — у складі Комісії з питань християнської єдності, у 1978 році був членом комісії з підготовки й проведення святкування 60-річчя відновлення Патріаршества в РПЦ, у 19811988 роках входив у комісію з підготовки й проведення святкування тисячоліття Хрещення Русі.

Після возведення в сан митрополита 16 липня 1982 року очолив Ростовську й Новочеркаську єпархію у Російській Федерації.

28 березня 1984 року митрополит Володимир призначений Патріаршим екзархом Західної Європи.

З 30 грудня 1987 року — Керуючий справами Московського Патріархату й постійний член Священного Синоду. 1989 року тимчасово управляв Гаазькою єпархією (Голландія). Наприкінці 80-х рр. митрополит Володимир активно займався суспільною діяльністю. 16 вересня 1988 року на установчій конференції Радянського фонду милосердя й здоров’я був обраний членом президії й правління фонду.

1988 року став членом Центральної виборчої комісії під час виборів народних депутатів СРСР. З 10 квітня 1989 року очолював комісію, створену в грудні 1988 року, з питань вивчення матеріалів, що стосуються реабілітації духовенства й мирян РПЦ.

3 травня 1990 року митрополит Володимир був призначений головою комісії з організації й проведення похорону Патріарха Пимена, потім входив до складу комісії Священного Синоду з питань підготовки Помісного Собору РПЦ. 1990 року митрополит Володимир був одним із 3 кандидатів на Патріарший Престол, другим за кількістю набраних голосів. Помісний Собор обрав Патріархом Московським і всієї Русі Ленінградського й Новгородського митрополита Алексія (Ридигера).

Архієрейський Собор РПЦ 25 — 27 жовтня 1990 році у складі 91 ієрарха РПЦ визначив надати УПЦ незалежність і самостійність у її управлінні, уникнувши тим самим необхідності надання канонічної автокефалії УПЦ. Найменування «Український Екзархат» було скасовано, а Предстоятелю УПЦ було надано титул «Блаженніший Митрополит Київський і всієї України».

На наступному Архієрейському Соборі в Москві 31 березня — 5 квітня 1992 року предстоятель УПЦ Митрополит Філарет (Денисенко) дав обітницю подати у відставку у зв’язку з обвинуваченнями на його адресу. Після повернення до Києва він оголосив про свою відмову скласти з себе обов’язки предстоятеля УПЦ. Саме це, на думку критиків предстоятеля УПЦ, стало причиною розділення у Православній Церкві, яке іноді називають «філаретівським рокзолом» (офіційна позиція УПЦ МП). З точки зору Української Православної Церкви — Київський Патріархат, у Москві його змусили дати обітницю під тиском, а згодом Синод УПЦ незаконно усунув його від влади.

27 травня Собор Архієреїв УПЦ відбувся не в Києві, де ситуацію контролював Предстоятель УПЦ Філарет, а у Харкові, куди й було викликано всіх українських єпископів. Цей Собор «у зв’язку з викриттям у гріхах, не сумісних зі служінням як Предстоятеля УПЦ, і розкольницькою діяльністю», змістив митрополита Філарета з посади Предстоятеля УПЦ, Київської кафедри і відрахував його за штат із забороною у священнослужінні.

Архієрейський Харківський Собор УПЦ більшістю голосів (16 з 18) Предстоятелем УПЦ, Митрополитом Київським і всієї України, обрав митрополита Ростовського і Новочеркаського Володимира, який на той час знаходився на богословській конференції у Фінляндії. З обранням на кафедру Київських святителів першим привітав новообраного Предстоятеля УПЦ 27 травня Президент Фінляндії.

28 травня 1992 року відповідно до 3-го пункту Постанови про УПЦ, прийнятої Архієрейським Собором РПЦ 25 — 27 жовтня 1990 року, Патріарх Алексій ІІ благословив митрополита Володимира на служіння як Предстоятеля Української Церкви. Згідно з цією Постановою, Митрополитові Володимиру в межах України було надано титул «Блаженніший» з правом носіння двох панагій і предносіння хреста під час богослужіння (на Архієрейському Соборі РПЦ 18 — 23 лютого 1997 року титул «Блаженніший» був закріплений за Предстоятелем УПЦ також на канонічній території Російської Церкви).

У цей період у Києві проходив також Собор, який проводив Митрополит Філарет (Денисенко). На ньому були присутні окремі представники УПЦ (проте жодного діючого єпископа). У результаті Собору з точки зору УПЦ-КП було здійсненно об’єднання УПЦ та Української Автокефальної Православної Церкви, що перебувала в розколі з кінця 1980-х. З точки зору УПЦ та юридично відбулась лише зміна назви УАПЦ на «Українська Православна Церква — Київський Патріархат». Цей Собор і новостворену релігійну організацію не визнала жодна Православна Церква світу.

11 червня 1992 року Архієрейський Собор РПЦ затвердив рішення Харківського Собору УПЦ. Помісний Собор УПЦ 26 червня 1992 року в Києві ухвалив: «Визнати Архієрейський Собор у Харкові від 27 — 28 травня 1992 року канонічним і затвердити всі його діяння й постанови, які вважати законними».

Постанова Архієрейського Собору УПЦ Московського Патріархату була схвалена й прийнята усіма Помісними Православними Церквами. Їхні Глави привітали новообраного Предстоятеля УПЦ Московського Патріархату Митрополита Київського і всієї України Володимира, а також підтримали рішення священноначалля УПЦ Московського Патріархату і РПЦ позбавити сану (а згодом і відлучити від Церкви «за рокзольницьку діяльність») колишнього Київського Митрополита.

20 червня 1992 року Блаженніший Митрополит Володимир прибув у Київ. Його зустрічала велика кількість православних кліриків і мирян. Свою першу проповідь Митрополит Володимир почав словами: «Я прибув не у відрядження і не з-за кордону, я прибув на рідну землю служити людям і незалежній Україні».

На сьогодні УПЦ Московського Патріархату складається з 35 єпархій. За роки служіння Блаженнішого Митрополита Володимира як Предстоятеля кількість парафій зросла з 5,5 тис. в 1991 році до 10 763 в 2006 році. Ці громади опікують близько 9 тисяч священнослужителів. Кількість монастирів збільшилася з 32 у 1991 році до 161 у 2006 році; у них несуть послух близько 5 тисяч ченців.

На час обрання Блаженнішого Митрополита Володимира, в УПЦ функціонували чотири Духовні семінарії й академія, до 2006 року кількість духовних закладів зросла до 16. Діє близько 4 тисяч недільних шкіл. Сьогодні Українська Церква Московського Патріархату має більше 100 періодичних видань, у багатьох єпархіях налагоджені відносини з регіональними теле- і радіоагентствами, що значно сприяє проповіді Слова Божого.

У Блаженнішого Митрополита Володимира є почесні докторати від кількох університетів і світових наукових закладів, він є дійсним членом Міжнародної академії інформатизації (при Екологічній і соціальній раді ООН) і Міжнародної кадрової академії Ради Європи.

У березні 1996 року Блаженнішого Митрополита Володимира обрано почесним головою Міжнародного комітету при ООН з питань святкування 2000-річчя Різдва Христового.

Блаженніший Митрополит Володимир — відомий православний проповідник, богослов, духовний письменник і поет. У 19971998 роках вийшло у світ 6-томне видання його праць.

Прес-секретарем предстоятеля є Георгій Коваленко.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.