111

В приземкуватих сінях виднілися мокрі сліди до лівих і правих дверей. До правих натоптали цілу дорогу, а до лівих – не стілько слідів, як болота. Дощ надворі набирав все більшого маху й вітер задував його гет до сіней бажаючи помити брудну долівку. Запах погаслих свічок ще витав у вогкому повітрі, а по закутках клубився людський гамір. Поминали діда Стаха. Годину тому опустили соснове трумло у свіжу яму залиту осінньою сльотою та пішли поминати. Всіх поспішних чекали за правими дверима накриті столи, а гробарів, що іще довго кидали в яму мокрі брили та глину – поготів ждали за лівими. Дощ, а чи від злості на весь світ, чи від туги за старим Стахом, зимними смугами котився над селом, городами, садками і десь пірнав сам у себе, ховаючись за сірою завісою.

Старий Василь, що жив через дорогу, як звикло прийшов останнім, коли і молитву виголосили і першу та другу чарчину перепустили за упокій душі. Вони зі Стахом приятелювали із малечку – були однолітки. Тепер Василь зоставався у селі за найстаршого, або за крайного у мандрівці на цвинтар. Правда ще був Микола, але той на півроку молодший, словом – хлопчисько. Обтупавши комісняки на порозі та струсивши трохи із себе дощівки, неквапом взявся за клямку лівих дверей, бо знав – саме тут йому треба заводити блат надалі. За столом мовчки сиділо п’ятеро хлопів. Якраз взяли до рук чарки та готувалися спорожнити. Коли на порозі постав Василь – повні чарки опустилися назад на царату.

Витягнув із рота новий гість свою незамінну файку із якої не дим плив, а скапувала дощівка. Тричі постукав нею до одвірка, витрусив у долоню злипок тютюну і поволеньки висипав оту дорогоцінну здобу в праву кишеню широченних штанів. Тоді скинув геть перемоклого кашкета, плюнув смачно на порепану долоню та поволеньки тричі пригладив згори додолу свого сивого чуба. Роздивився довкола і рушив до Миколи, який і досі тримав на витягнутій руці повну шклянку. Із кряхкотом примостився поруч, кашкета притулив на колінах, оглянув зажурене товариство, витягнув із лівої кишені зеленуватого гранчака, гримнув ним до столу й змовив:

– Що сидиш їден з другим? Хочете, аби Стах з гробу став?

Сказав і застиг в очікуванні. Почулося дзвінке «буль-буль-буль-буль». За тим звуком заграли марша кишки у гробарів. Василь взяв перед собою повну до країв шклянку, довго дивився через сиву юшку на підсліпувате вікно й врешті змовив:

– Вже’сь сьи нагарував!

Залпом перехилив оковиту в горлянку. Як вона так прудко перетекла через неї – не відає ніхто, але за мить обтер рукою мокрі губи та скрушно похитав головою. Всі, слідом за ним, почали смоктати пекельну воду. Хухнуули, крякнули як ворони на мокрих гілляках й потяглися руками за хлібом. Микола найдовше цвіркав, цмокав і сьорбав юшку заким поставив порожній гранчак.

– Чого сидиш – почув відразу, – мусимо добре запечатати гріб, аби яка зараза не потривожила сусіда.

І знову як по цимбалах перекотилася рідка мелодія.

– О-о-о!!! – заблаженствував Василь після повторного церемоніалу, хухнув у спорожнілу посудину, акуратно поставив її в ліву кишеню, а з правої витяг мокру пучку тютюну. Нюхнув, фуркнув як зморений огир, задоволено просміхнувся і приставив отой скарб до Миколиного носа, а тоді поважно надибав файку. Затиснув розплюснутим пальцем табак всередину, запалив сірника, затягнувся… У трубці щось зашкварчало і дим зник. Ще намарно пакнув пару разів, знову достойно плюнув на долоню аби пригладити задиркуватого чуба. Тоді нап’яв мокрого кашкета мало не на самі очі й обптраючись до стіни рушив у бік дверей. Гробарі теж було зірвалися з лавок, але Василь змовив втретє:

– Сидіт. Стах вартий того, а нам вже пора.

Глипнув на Миколу, двері розчахнулися і з другої половини хати було чутно, як вже геть не тверезий дяк прорікував:

– А ще покійний любив оту пісню.… Але тихенько…

Василь спересердя плюнув третій раз та з розтрісканих дверей виповз на світ Божий. І тут обізвався Микола, що чимчикував слідом:

– Стах уже не підтягне…

Обоє поволеньки скерували непевні кроки через баюри в бік до дрантливої хвіртки. Дощ і не думав стихати. З сінешніх дверей почувся тихий спів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.