НЕЗАЛЕЖНІСТЬ – вільне й гаряче слово. У ньому вітер степовий і подих карпатської ватри, солод мрій та терпкість сущності, осяяння та жертовність у вінку сподівань. У ньому політ орла, що вирвався із неволі. У ньому – ми, кожен і всі разом, відзвуччя минувшини і горизонти майбуття. У ньому – наша дорога сходження, на якій є все: несподівані приємності, вразливі вибоїни, круті повороти, дошавиці та перемети. А обіч цієї дороги: княжі дружинники та запорізькі козаки, січові стрільці та вояки УПА, сподвижники Майданів гідності та Небесна сотня. А ще – молоді хлопці та їх батьки, які вимощують її своїм життям у цю мить на східному фронті. А ще: матері й дочки, сестри, кохані, недописані вірші й незібране жниво. Усі вони творять величний рушник Українського Різдва, яке ми будемо вічно називати Незалежністю.
Одна із Заповідей Божих гласить: «НЕ ВБИЙ». Рівно ж, у священних текстах записано: «Хто до нас із мечем прийде, від меча й загине». Незалежність важко здобути, але ще важче відстояти, зберегти. Нам нині випала саме ця місія. Стати супроти того, хто несе на своєму прапорі образ хижака-вбивці, це піднятися на захист своєї землі, своєї родини, свого майбуття. Одне вбивство приводить до іншого. Одна насильна смерть породжує нову. Так починається ворожнеча, озлобленість, війна.

НЕ ВБИЙ.

Юначе, хто ти? У прицілі – я…
Вдивися краще – впізнаєш крізь дим?
Мій син, як ти… А онде – лілія
В огні цвіте на щастя молодим.
Не вбий!
Не обривай життя струну.
Не вбий.
Не приноси самотину.
Не вбий…
Молю, благаю про одне:
сей Божий світ не вбий,
не вбий
мене.
Мій брате, глянь – я з того боку йду.
Ми різні й рідні в небі та в житах.
Між нами нелюд кинув ворожду.
Дай руку. Ген, над нами – вільний птах.
Не вбий!
Не обривай життя струну.
Не вбий.
Не приноси самотину.
Не вбий…
Молю, благаю про одне:
сей Божий світ не вбий,
не вбий
мене.

Коханий мій, я жду твого тепла.
Рушник вінчальний вишила давно.
Це ж я сьогодні між хлібами йшла,
а ти… О, Боже!.. У вогні зерно.
Не вбий!
Не обривай життя струну.
Не вбий.
Не приноси самотину.
Не вбий…
Молю, благаю про одне:
сей Божий світ не вбий,
не вбий
мене.

Татусю, де ти? Голос твій забув,
як ти казки читав, а нині в нас
уже не гра – стріляють наяву.
…Боюсь.
Та вірю – все буде гаразд.
Не вбий!
Не обривай життя струну.
Не вбий.
Не приноси самотину.
Не вбий…
Молю, благаю про одне:
сей Божий світ не вбий,
не вбий
мене.

Україна у борні. У борні за життя, за волю, у священних боях за кожного з нас.
Вона потребує захисту. Любімо її не словами. Не залежуймо паростків пробудженого народу своєю байдужістю.
СЛАВА УКРАЇНІ!

Олег Герман –
заслужений діяч мистецтв України, поет
.

Напишіть відгук