Переключіться на темний режим, який ніжніший для очей.
Переключіться на режим освітлення, який буде більш приємним для очей в денний час.
Випускники школи №9 збирають 50 тисяч гривень на операцію колишньому вчителю
1.7k перегляди
Поділитися
Шановні випускники школи № 9 в Тернополі та всі, хто небайдужий!
Ви пам’ятаєте фізкультурника Джоджика Василя Мироновича? Особисто в моїх спогадах (я є випускником цієї школи) — це енергійний і креативний чоловік, який подавав нам приклад цілеспрямованості. Особливо мені запам’яталося те, що він з власної ініціативи перетворив закинуту кімнату на нижньому поверсі (біля «воєнки») на добре обладнаний малий спортзал. Його Василь Миронович облаштував не лише для тренувань з гімнастики та єдиноборств, а й створив міні-скеледром. Своїм ентузіазмом він багато подбав про нас.
Зараз Василю Мироновичу 53 роки. Він — художник-дизайнер і проживає в Тернополі по вулиці 15 Квітня.
Продовжує цікавитися життям своїх колишніх учнів.
Сьогодні ж, мабуть, прийшла черга нам подбати про нього. Він разом зі своєю дружиною Євгенією поділився своїм лихом, яке його спіткало.
У липні 2013 р. Василь Миронович виконував висотні роботи і зірвався з висоти 21 м (приблизно як 8-й поверх). Дякувати Богу, залишився живим! Найсерйозніший наслідок — ушкодження лівої ноги — залишається й досі. Василь Миронович переніс на неї вже 4 різні операції в різних лікарнях. Зараз встановлено апарат Ілізарова (металеві спиці, дуги, стержні), що викликає сильний біль, дискомфорт, вимагає перебування в одному положенні.
На даний момент Василь Миронович потребує ще 2-3 операції з пересадки кісток гомілки, оскільки немає 12 см цих кісток, а також лікування опухлості ноги.
Якщо ці операції не здійснити найближчим часом, то доведеться ампутувати ногу по коліно (!!!).
Вже більше року цей чоловік мужньо переносить нестерпний біль. Хоча прив’язаний до ліжка, все ж бореться і на деякий час встає для роботи. Сам заробляє, малюючи і продаючи картини та вітражі. Але зароблених самотужки коштів недостатньо.
До цього часу на лікування ноги вони з дружиною вже витратили більше 60 тис. грн.
Для здійснення наступної операції потрібно близько 50 тис. грн.
Без допомоги добрих людей тут не обійтися. Для нас це можливість проявити свою любов до ближнього, а для декого — ще й вдячність.
Зараз ви, мабуть, приєднуєтеся до пожертвувань на АТО. І це дуже правильно і важливо! Але хай це не виключає нашої турботи і про інших, які поруч з нами і самі не можуть собі зарадити.
Кожен міг би відгукнутися згідно зі своїми можливостями. Хтось — 50 грн., хтось — 100, інший — кілька сотень чи більше. А разом нам вдасться назбирати необхідну для операції суму.
Але що хотілося, щоб ми зробили щонайменше, — це повідомили про потребу своїх колишніх однокласників чи тих, хто навчався в нашій школі, доступним нам способом (можна перепостити цю інформацію з моєї сторінки), а також інших людей, організації чи підприємства, які мають можливість допомогти.
Для того, щоб відгукнутися на потребу, можна зателефонувати Василю Мироновичу — 097 060 3021 — і провідати його, або ж перерахувати кошти на картку ПриватБанку «4149 4978 0557 2254» на ім’я «Джоджик Василь Миронович».
Шановні випускники школи № 9 в Тернополі та всі, хто небайдужий!
Ви пам’ятаєте фізкультурника Джоджика Василя Мироновича? Особисто в моїх спогадах (я є випускником цієї школи) — це енергійний і креативний чоловік, який подавав нам приклад цілеспрямованості. Особливо мені запам’яталося те, що він з власної ініціативи перетворив закинуту кімнату на нижньому поверсі (біля «воєнки») на добре обладнаний малий спортзал. Його Василь Миронович облаштував не лише для тренувань з гімнастики та єдиноборств, а й створив міні-скеледром. Своїм ентузіазмом він багато подбав про нас.
Зараз Василю Мироновичу 53 роки. Він — художник-дизайнер і проживає в Тернополі по вулиці 15 Квітня.
Продовжує цікавитися життям своїх колишніх учнів.
Сьогодні ж, мабуть, прийшла черга нам подбати про нього. Він разом зі своєю дружиною Євгенією поділився своїм лихом, яке його спіткало.
У липні 2013 р. Василь Миронович виконував висотні роботи і зірвався з висоти 21 м (приблизно як 8-й поверх). Дякувати Богу, залишився живим! Найсерйозніший наслідок — ушкодження лівої ноги — залишається й досі. Василь Миронович переніс на неї вже 4 різні операції в різних лікарнях. Зараз встановлено апарат Ілізарова (металеві спиці, дуги, стержні), що викликає сильний біль, дискомфорт, вимагає перебування в одному положенні.
На даний момент Василь Миронович потребує ще 2-3 операції з пересадки кісток гомілки, оскільки немає 12 см цих кісток, а також лікування опухлості ноги.
Якщо ці операції не здійснити найближчим часом, то доведеться ампутувати ногу по коліно (!!!).
Вже більше року цей чоловік мужньо переносить нестерпний біль. Хоча прив’язаний до ліжка, все ж бореться і на деякий час встає для роботи. Сам заробляє, малюючи і продаючи картини та вітражі. Але зароблених самотужки коштів недостатньо.
До цього часу на лікування ноги вони з дружиною вже витратили більше 60 тис. грн.
Для здійснення наступної операції потрібно близько 50 тис. грн.
Без допомоги добрих людей тут не обійтися. Для нас це можливість проявити свою любов до ближнього, а для декого — ще й вдячність.
Зараз ви, мабуть, приєднуєтеся до пожертвувань на АТО. І це дуже правильно і важливо! Але хай це не виключає нашої турботи і про інших, які поруч з нами і самі не можуть собі зарадити.
Кожен міг би відгукнутися згідно зі своїми можливостями. Хтось — 50 грн., хтось — 100, інший — кілька сотень чи більше. А разом нам вдасться назбирати необхідну для операції суму.
Але що хотілося, щоб ми зробили щонайменше, — це повідомили про потребу своїх колишніх однокласників чи тих, хто навчався в нашій школі, доступним нам способом (можна перепостити цю інформацію з моєї сторінки), а також інших людей, організації чи підприємства, які мають можливість допомогти.
Для того, щоб відгукнутися на потребу, можна зателефонувати Василю Мироновичу — 097 060 3021 — і провідати його, або ж перерахувати кошти на картку ПриватБанку «4149 4978 0557 2254» на ім’я «Джоджик Василь Миронович».
Охоче відповім на запитання: 097 9888 677.
Хай Господь віддасть вам за ваше милосердя!
Богдан Бінцаровський