…що всіх тепер болить…

І відпрацьовані роками люди…

І молоді, зелені хлопчаки

Усі відправились у прірву згуби…

На Схід… де залпи, гради… вояки.

 

І одурманені від болю матері,

З розбитим серцем, вже солдатські, вдови

Вдивляються у небо на зорі,

Прохаючи у Бога й Матері – Покрови.

 

І серця небайдужого сльоза,

Змахнеться вірою з душі завзято

І рідна батьківська земля

Прийме в обійми… сотого солдата.

 

І перейде країна через крах.

Гріхи омиє кров’ю й боротьбою.

І люд забуде підле слово “страх”,

Заморене зневагою й ганьбою.

 

Чекайте люди… вірте в ті часи!

З колін підносьте гідність і повагу.

Маленьким кроком фенікса й краси

Вертайте в побут до душі увагу

 

Відроджуйте країну у собі…

Відроджуйте в державі Україну!

 

 Світлана Кучпилюк

Напишіть відгук