Організатори першого народного праймерізу, що мали на меті визначити сотню тернополян з найвищим рівнем довіри, визнали свою невдачу. Так, в останні дні голосування вони помітили почастішання випадків із накручуванням голосів та іншими «виборчими» хитрощами. Звісно, що в світлі майбутніх місцевих виборів потрапити до «народного рейтингу», тим паче першого в Україні, – жирний плюс для тих, кого манить політика і зручне крісло можновладця.
Однак об’єктивно сам процес вибору найкращих тернополян не виправдав очікувань організаторів, спотворивши всю ідею та, в результаті, не зможе виправдати і сподівань містян на надійну та чесну владу.
Зокрема, сумніватися у справедливості такого конкурсу змушує невелика кількість учасників та недостатня кількість голосів. Громадськість Тернополя переважно проігнорувала як висування кандидатів, так і голосування. А там, де немає громадської активності та ентузіазму, на перші місця виходять гроші та політичні технології.
Приміром, серед тих, хто може увійти в десятку «найвідоміших» тернополян опинився власник продуктових крамниць «Ксюша», які знаходяться на зупинках громадського транспорту. Це Микола Дерецький. У столиці технології підкупу виборців «магазинними» магнатами старі, як світ – люди охоче купуються на знижки та картки: адже продукти купуєш щодня, а голосуєш один раз на кілька років.
Серед тих самих лідерів сумнівного розливу можемо отримати і депутата міської ради від ВО «Свобода» Івана Сорокаліта, який за непідтвердженими даними і є реальним організатором цього псевдо конкурсу. Також там може опинитись маловідомий для тернополян юрист Віктор Лоза, чи отець Юстиніан Городнечий. Лише не викликає жодної підозри можливе високе місце нардепа Тарас Пастуха, якого знають всі тернополяни за його плідну роботу в стінах Верховної Ради.
Показово, що в рейтингу є люди, прізвища яких нічого не говорять тернопільському загалу (як згаданий вище підприємець Дерецький). Якби за час голосування ці люди поширили свою відомість на все місто – в такому випадку можна було б говорити про реальний результат. Однак більшості тернополян нічого не відомо про цих «діячів» – не про їхні погляди, ні здобутки в минулому. Тому і претензія на пошук «нових облич» за допомогою такого «народного праймеріз» – безглузда.
Та і не в цій різниці у 50-100 голосів суть! Що таке 300 голосів у місті, де живе 200 тисяч?
Зрозуміло, що будь-які наміри об’єктивно вибрати тернопільських «кумирів» провалено. Репрезентативність усіх результатів одразу ставиться під сумнів. Однак сам праймеріз уже набув певного розголосу, і судитимуть саме за результатами, не вдаючись у подробиці із кількістю голосів. А низька конкуренція та непопулярність конкурсу, які звели рахунок до десятків і сотень «уподобань», відкрили дорогу для недорогих маніпуляцій. Здобути додаткових сто голосів, вмовивши чи підкупивши клієнтів свого продуктового кіоска, – завдання не надскладне.
Знову ж таки, залишаються відкритими питання про справжніх інвесторів проекту, його бюджет та мотивацію. Щодо бюджету, то за попередніми оцінками, він становить щонайменше $100 000, або ж більше 2 200 000 грн! До витрат по рекламній кампанії проекту можна віднести більше 40 білбордів по місту (1500 грн за одну площину помножити на 4 місяці), рекламу на телебаченні (на загальну щомісячну суму близько 100 000 грн), рекламу на радіо (на загальну щомісячну суму більше 50 000 грн), рекламу в інтернеті (на загальну щомісячну суму близько 30 000 грн), безкоштовну газету у кожну скриньку (на загальну суму близько 60 000 грн), рекламу в місцевій пресі (на загальну щомісячну суму близько 45 000 грн). Організатори «народного рейтингу» створили цілодобовий потужний телефонний центр зі штатом близько 10 чоловік, яким треба оплачувати щодня роботу, телефонний зв’язок та придбання телефонних апаратів (на загальну суму близько 54 000 грн). Ми не враховуємо оплату т.з. «волонтерів», які щодня, протягом 3 місяців, стояли в наметах по всьому місту (які також були придбані).
Як бачимо, у плані голосування за найкращих тернополян ми недалеко відійшли від будь-яких виборів в Україні – основною мотивацією й надалі залишаються гроші та дешева телепопулярність.Отож і виходить вкотре, що хорошу ідею, покликану створити справді «народну» владу, в наших реаліях використовують ті, хто хоче нажитися на довірі людей. Інакше кажучи, хотіли як краще, а вийшло як завжди.
