DSC_1260-860x645Закон про доступ до архівів репресивних органів комуністичного  тоталітарного режиму сприяв зростанню звернень громадян за інформацією до архівів. Про це під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі повідомив Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України. Він підкреслив, що громадяни стали більше цікавитися історією не лише країни, а й своїх родин. Щодо тематики звернень, на прикладі архіву Центрального державного історичного архіву Києва, експерт повідомив, що переважна більшість –  це соціально-правові питання, дані майнового характеру, підтвердження актів цивільного стану. «І фактично тільки приблизно до 15% – це так звані, тематичні запити, які стосуються історичних досліджень», – підкреслив Андрій Когут. За його даними, у 2014 році до Галузевого державного архіву звернулося понад 87 тисяч громадян, у 2015 – вже майже 125 тисяч осіб. За перший квартал 2016 року порівняно з першим кварталом 2014 року зростання відбулося втричі.

Серед новацій закону директор Галузевого державного архіву СБУ назвав те, що відповідальність за оприлюднення інформації покладається не на архівіста, який видає документи, а на дослідника, який публікує її. Однією з вимог закону про доступ до архівів було їхнє оцифровування, нагадав Володимир Бірчак, заступник директора Галузевого державного архіву Служби безпеки України. Цей процес розпочали ще у 2007 – 2008 роках, проте документи ще не викладали в Інтернет. Нині, коли створюються спеціальні сайти, це набагато спрощує процес отримання інформації. «Вже не потрібно їхати до Києва чи якогось регіонального центру СБУ, щоб ознайомитися з тими чи іншими документами, багато з них вже є оцифровані, виставлені в мережу Інтернет. І з будь-якого куточка світу можна зайти на сайт, переглянути документи та скачати їх», – пояснив Володимир Бірчак.

Ігор Розкладай, юрист «Центру демократії та верховенства права» підкреслив, що архіви мають усвідомлювати свою важливість і навів приклад Чорнобильської катастрофи. «Саме архів СБУ може почати достатньо серйозну суспільну дискусію, що це було. По-суті, саме будівництво, існування і аварія – це був один величезний злочин комуністичного режиму, на якій поклали тисячі життів», – зауважив юрист. Він пояснив, що закон про доступ до архівів є унікальним для українського правового поля. «Вперше ми почали залазити в достатньо консервативну схему з новими принципами, про які Європа вже говорить більш, ніж 10 років», – заявив Ігор Розкладай. Він додав, що тепер має бути написана «біла книга» і розроблений новий загальний закон про архіви і доступ до них в цілому, адже нині є певний конфлікт у законодавстві.

Ігор Кулик з Українського інституту національної пам’яті, розповів, що з ухваленням закону архіви почали більше презентувати себе у соцмережах. Передусім, у Фейсбук створили низку тематичних груп стосовно різного роду архівів, а також сторінок архівів. «У більшості – це інформація про діяльність архівів, щоб показати, що архів – це не тільки зберігання документів, що це якась жива діяльність», – каже Ігор Кулик. За його словами, однією з найактивніших груп є Доступ до архівів, що спеціалізується на тематиці репресивних органів.

Оксана Юркова з Інституту історії України НАН України, розповіла, що два роки тому почалася робота над створенням електронного архіву Михайла Грушевського. «Він визначив ті напрямки, які через певний застій, через репресії, яких зазнала українська історична наука, зараз надзвичайно актуальні. І фактично, ми повертаємо зараз до тих завдань, які майже сто років тому поставив нам Михайло Грушевський», – зауважила науковець. Планують зібрати всі роботи Грушевського і всі роботи про нього у найрізноманітніших варіантах – від рукописів, через машинописи, першодруки, і до найостанніших передруків.

Напишіть відгук