Так багато треба встигнути до Різдва, і маркетологи всього світу добре попрацювали для того, аби цього року ми точно нічого не прогавили. До східних європейців Різдво приходить двічі, навіть якщо в грудні вони його не святкують і навіть якщо в січні не святкують теж. До мене на пошту вже тиждень злітаються чудові листівки, які бажають щасливого і затишного Мерікрісмаса від всіх, кому я мала потребу чи необережність коли-небудь залишити свою електронку. І цей вітальний потік не зупинятиметься впродовж наступного тижня, коли естафету переймуть православні бренди.

Мерікрісмас ходить по землі в червоно-білому оксамитовому костюмі, виблискує фольгою, засліплює неонами, врізається в пам’ять солодкими хітами, підкуповує: “Грандіозний різдвяний розпродаж елітної білизни”, “Тільки до Різдва – 70% знижки на прикраси з коштовним камінням”, “Різдвяний обвал цін – шуби за півціни”.

Мерікрісмас вміщає в собі стільки смаку і затишку: глінтвейн та імбирне печиво, ялинки і хрумкі кольорові пакунки під ними, подорожі в Європу і родинні гостини, солом’яні прикраси, фарфорові сервізи, светри з оленями, фотосесії і підбірки святкових фільмів. Запах Різдва щораз більше згущується в повітрі і ми всі його добре відчуваємо. От тільки говоримо про нього так, ніби нервово тупцюємо довкола чорної сумки, залишеної кимось в аеропорту, ніби постійно товчемо щось порожнє і багато сміємося, аби приховати, щось ганебне.

Я думаю: а що, якби Різдво називали Днем народження Бога. Як би незграбно тоді би все це звучало: “Купи собі нові мереживні трусики з нагоди Дня народження Бога”, “Бог народився – подаруй собі золота і кольорових камінців”, “Привітай новонародженого Бога – одягни на себе нове хутро вбитої лисички”.

З року в рік ми переповідаємо одну і ту ж історію про те, як жінку, яка от-от мала народити, не хотіли прийняти в жодну оселю. Ми дивуємося байдужості і черствості людей, ми жаліємо свого Бога, який мусив народитися в стайні і провести перші дні свого земного життя поряд з худобою. Ми майже впевнені, що повелися би інакше, бо значно більше знаємо про емпатію і милосердя, зрештою, ми просто-напросто вже знаємо, яке продовження мала ця історія.

Цей факт їх ніяк не виправдовує, але люди, до яких Марія з Йосипом стукали дві тисячі років тому, на відміну від нас, не знали, хто мав народитися в цій родині. Ми, на відміну від них, знаємо. Нам складно уявити, але в наші дні Бог знову ходить від хати до хати і стукає в кожні двері. Трохи більше, ніж через тиждень він народиться, і прикро буде, якщо ми не станемо свідками цієї події. Якщо не почуємо його стукоту за оглушливою музикою в супермаркетах, не помітимо за сяйвом блискіток і кольорових лампочок, світлом неонових вивісок і рекламних плазм. Прикро буде, якщо пропустимо те, до чого так довго і ретельно готувалися.
Marta-Kvitoslava Chavaga

Напишіть відгук