Загалом стандартна програма для стандартних дітей, стандартного Нового року в стандартному містечку. Єдине що в цьому всьому було не стандартне – це те що старожил нашої агітбригади якось дивно водила очима і казала, загадочно, що попереду утрєнік для міліцейських дітей.
Я тоді вчила саме педагогіку і думала про дітей добре. Ну діти, то й діти, яка різниця чиї вони діти – всі вірять в добро, любов і казку.
Погруженіє в атмосферу у нас почалося з порогу – на прохідній торбу Діда Мороза перетрусили. Потім пішли питання «огнєстрєл, колющі, рєжущі єсть?» Від таких інтимних запитань дід Мороз навіть під товстим шаром гриму натурально зблід і почав заїкатися.
Розкласти реманент нас пустили в кімнату зі стендами на яких зображувалося як знешкодити страшного бородатого злочинця.
Я в тій вакханалії мала грати одного з плохішів. На паскудність мого образу за задумом мав вказувати макіяж дуже сильно «смоукі айс», дірявий капелюх з будячиною і решта поїденого міллю одягу. Перед початком, я вийшла в коридор, і тут іде чарівне хлоп’ятко, біляве, очки блакитні – іде, дивиться на мене і каже «Папка, а ти її із ружжя чи з пістолєта жахнеш?» Папка виписав синку потиличника, вибачився і повів малолітнього міліціонера в залу.
І от усе починається. Снігурка каже всякі красиві слова, співає, танцює, грається в щось чудесне з дітьми. Наступає наша черга, я і мій компаньйон по плохішам вриваємся в залу. І шось там далі таке традиційне, типу «щось ви всі тут такі занадто щасливі, треба у вас ялинку забрать чи шо». Насправді слів було значно більше і всі вони були у віршах, але хто його згадає після такої-то травми. У призначену мить я кричу: «Давай, рубай цю йолку!» і ми ліземо під ялинку. У цю мить діти мали злякатися, а дід Мороз такий заходив і нас сварив, дітей заспокоював, ялинку рятував, ми вибачалися і всі разом танцювали.
Але це в інших дітей так було. Міліцейські діти це вам не інші…
Варто нам було полізти під ялинку, як хтось із тих малолєтніх міліціонерів закричав, «Саня, вали бородатого, а я тьолку». На нас полетів не тіки Саня і той, хто його звав. Зграя дітей з іграшковими мечами, пістолєтами, барбі й чарівними паличками, дубасила нас не по-дитячому. Снігурка пробувала їх відтягти й реально плакала, дід Мороз бігав колами й кричав батькам, «заберіть дітей». Батьки ретельно стежили за отработкой операції. Їх відривали від нас по одному. У маленьких дитячих ручках лишилося моє волосся, шматок бороди напарніка, четверть моєї спідниці, криси від капелюха. Якась щаслива і ретельна дитинка в костюмі кота в чоботях розсікла напарніку брову, а інша чарівна мальвінка з величезним бантом, так послала мене «на адєсу», шо на ранок я мала натуральний смокіайс під обидва ока.
Новий рік – це чарівне свято. Тільки будьте обережними, у ніжних дитячих руках іноді навіть плюшевий ведмедик може стати зброєю масового ураження.
З того часу, коли всі хваляться новорічними пригодами, я багатозначно схиляю голову, мудро киваю нею і кажу – «А мене якось побили на дитячому ранку. Льогкі тєлєсні і ЗЧМТ» і всьо – я переможець по жизні))))
