Загниваючий тернопільський театр також територія поширення і толерування сексизму, об’єктивації та упередженого ставлення до жінок?

Після смерті директора тернопільського театру Михайла Форгеля у 2006 році, головний заклад культури Тернопільщини почав поволі занепадати. Незважаючи на всі зусилля фанатів, за кілька років владу захопили політичні пристосуванці, які готові були співати п’яному бидлу з обласної ради навіть у караоке-барі, лиш би задницю тримати у керівному кріслі. Потім були ярмарки з продажу жіночої білизни… Відмивання коштів на ремонтах з керівництвом облради… Театр настільки занепав, що вже навіть  родичі, друзі, коханки і коханці працівників театру кажуть про примітивні вистави. Та чого гріха таїти – освоїли бюджетні кошти на постановку вистави, а потім списати за пів року – стало нормою. Класика в академічному театрі не в пошані, бо репертуар нагадує якесь задрипане кабаре. Якби не Олег Мосійчук, театр можна було сміливо розпустити і ніхто б не помітив, що він не працює.Це особливо стосується так званих постановок вульгарних комедій режисера В’ячеслава Жили на зразок “Тестостерону”.  Тернопільська “репнуто-жилава” театральна шантрапа роками ліпить цей розважальний шлак, щоб потім використовувати безкоштовно декорації, костюми та вибраних акторів з якимись столичними “звіздами” для так званих гастролей. Благо, синок у столиці допомагає роками “мутити”.  А на критичні публікації у місцевій пресі діячі відповідають хамством та істерикою. Насправді, тернопільський глядач давно сказав ні так званій творчості репок, жил та їхніх підлабузників. Тернополяни і гості міста не ходять до нашого театру. Як це визначити? Люди “голосують” гривнею. Саме заради каси нібито й тримається цей сороміцький репертуар.І А реальна статистика тернопільського театру надзвичайно красномовна. Згідно звіту аудиторської служби у серпні 2017, керівництво тернопільського театру докерувалось до 7,5 мільйонів  гривень збитків у 2013 році, до 7,8 мільйона гривень у 2014 році, до 8,8 мільйона гривень у 2015 році, 8,9 мільйона гривень у 2016 році, та 5,6 мільйона гривень за перше півріччя 2017 року. І це при надзвичайно дешевих квитках.  Чому ж цю маячню ніхто не закриє і дозволяють марнувати бюджетні кошти, які щороку виділяє Тернопільська обласна рада? Тому, що лакеї при кориті у тернопільському театрі виконують кожний каприз керівництва Тернопільської облради, зокрема, прикриваючи у дуже цікавих тендерах з ремонтів, заміні вікон тощо… А чинушам на все до одного місця. Вони ж кошти виділяють не зі своєї кишені, а платників податків.   А видатки на зарплату горе-театралів становлять захмарні цифри:  понад 90% від усієї суми дотації. Тобто, кошти платників податків виділяються фактично на захмарні зарплати керівництву театру, а середня заповненість глядачів у залі облдрамтеатру- до 40%. Якби ж вони ставили хоча б якісну класику з виховною метою для молоді, а не  “розхристане чуперадло”. Але ж ні – рулять вульгарні вистави… І з’ясувалось, що така ситуація цілком закономірна. Днями в Україні, в столиці, розгорівся грандіозний скандал із “яблуком” від нашої яблуні – художнього керівника театру “Актор” Слави Жили, сина тернопільського режисера. Як відомо, діти за батьків не відповідають. А батьки за дітей…? Ну ж якось виховували… Ключове слово якось…

Вчора ексміністр охорони здоров’я Уляна Супрун розповіла у Фейсбуці “театральну історію:”Український театр — територія поширення і толерування сексизму, об’єктивації та упередженого ставлення до жінок. Ситуація, що трапилася днями, стала черговим цьому підтвердженням. Кілька днів тому акторка Oxana Cherkashyna опублікувала допис зі скріншотами пропозиції, яку розсилали акторам та акторкам. Пропозиція від художнього керівника театру “Актор” Слави Жили була така — “зіграти” роль в онлайн виставі 18+ з розцінками за конкретні у ній дії. Серед пропозицій є опція “облизати фалоімітатор” чи “імітувати секс топлес”. Ціна за таку “гру” 500 та 1000 грн відповідно. https://bit.ly/2LWPp7A

Ця історія набрала суспільного розголосу в мережі. Реакція художнього керівника і частини фейсбуку лише продемонструвала зверхнє ставлення і небажання визнавати проблему, чим засвідчили, що вона насправді існує. Почитайте лише коментарі під дописом режисера, який публічно прокоментував цю історію: https://bit.ly/2zsOjgZ

Окремої уваги заслуговує реакція співробітників Київська міська державна адміністрація – КМДА. Замість професійного коментаря чи спроби хоч якось розібратися, директорка департаменту культури КМДА Діана Попова саркастично прокоментувала допис Жили у фейсбуці, по суті звинувативши жінку у розголосі. https://bit.ly/2ysZl5s

Але значна частина людей, зокрема, представників театральної спільноти, підтримали акторку. Почали з’являтися дописи інших акторок та режисерок з історіями про різного роду приниження, моральне, вербальне чи фізичне насильство, зверхнє ставлення чи тиск. Проблема примушування до оголення чи сексу існує також. Деякі акторки розповідають, що це вже стало традицією в межах певних театральних колективів. Але більшість про це мовчать через страх втратити роботу чи зруйнувати кар’єру.

Аби привернути увагу до перелічених проблем у театральній сфері, актори та акторки запустили флешмоб у мережі #насиллявтеатрі. Багато з них неодноразово чули такі історії від своїх колег чи мають особистий досвід такого ставлення. Їхні історії — лише вершина айсбергу великої системної проблеми. На сторінці Насилля в театрі можна почитати більше.

Така масова реакція на цей конфлікт стала підтвердженням, що настав час поговорити про етику в театрі — щодо вимог, харасменту, розподілення ролей, коректності формулювань, запитів до акторів та акторок, толерування сексизму та об’єктивації не лише в межах театру, а починаючи з навчальних установ та кастингів. Дуже багато всього залишається за лаштунками, в особистих обговореннях чи просто замовчується або ігнорується через страх. Публічна дискусія — перший крок до визнання проблеми і пошуку шляхів її рішення.

Незалежно від сфери чи посади, гендер досі впливає на сприйняття людини в ділових стосунках. Це відбувається фактично у кожній сфері життя — починаючи від театру, закінчуючи політичними посадами. Називання жінок пестливими словами, свідоме применшення авторитету чи здібностей, об’єктивація жіночого тіла, менша оплата праці та непоодинокі випадки харасменту — це реалії багатьох жінок різних професій в Україні.

Кожного разу, коли є запит на зміни та відкриту розмову про це, відповідальні громадяни мають підтримувати цей дискурс. Удавати, що проблеми не існує — означає її легітимізацію та схвалення. Ставлення до гендерних питань і сексизму — один з маркерів, що вказує рівень розвитку суспільства. Лише спільними зусиллями зможемо збудувати суспільство здорової людини”,- пише Уляна Супрун.

Цікаво, а в Тернополі актриси промовчать чи розкажуть пікантну правду, яка панує в нашому театрі?

Підписуйтесь на наш ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛ

Долучайтесь до нашої групи у Вайбері

Ми в Instagram

Наша сторінка в facebook

Ми у whatsapp