Слідом за нею вбігає симпатичний чоловік приблизно того ж віку з великою, схоже що важкою, сумкою. Маршрутка так різко рушила з місця, що чоловіка кинуло вперед, і він випадково наступив жінці на ногу.
— Та що ж це таке, як слон! — обурено вигукнула жінка. — Невже не можна обережніше?
Чоловік зніяковіло глянув на неї й винувато пробурмотів:
— Вибачте, будь ласка…
Але жінка не вгамовувалась:
— Триматися треба! — з докором додала вона.
Чоловік, трохи розгублено, але щиро сказав:
— Та ви ж бачили, що це ненароком! Я ж вибачився. Ну що мені ще зробити, щоб ви пробачили?
Я в той момент очікував чого завгодно, але навіть мені, з моїм життєвим цинізмом і гумором, не спало б на думку, що вона відповість:
— Що-що? Одружися зі мною,- і в очах заграли бісики. Певно, жінка пересердидась і оцінила чоловіка доволі привабливим.
Водій почувши її слова навіть стишив “надалівський” рекламний екран в маршрутці. У маршрутці запанувала така тиша. Навіть мале дівча, яке досі без упину щось теревенило на задньому сидінні, завмерло.
І найцікавіше — на обличчі тієї жінки не було й натяку на жарт.
Якась цікава жіночка не витримав і каже:
— Чоловіче ну скажи щось! Люди вже в напрузі,- і засміялась
Чоловік глянув на неї, тоді на всіх кинув оком у салоні, потім перевів погляд на жінку і каже:
— Я на наступній виходжу. Ви зі мною?
— Так, — відповіла вона твердо.
— Браво! — вигукнула жінка, і маршрутка вибухнула радісними оваціями.
Вони справді вийшли разом на наступній зупинці. І я ще почув, як жінка, подаючи йому руку, мовила:
— Мене Галя звати, а вас?…
Двері зачинились.
