Вельмишановні друзі – кримські татари!
Спілка офіцерів України, як і весь свідомий український народ, з болем в серці, щорічно 18 травня, у відповідності з Указом Президента України від 14.04.1994р. № 165/94, вшановує, разом з вами, трагедію кримсько–татарського народу – День скорботи і пам’яті жертв депортації в 1944р. кримсько–татарського народу, що сталася 18–20 травня 1944р.
Цей злочин проти людяності був узаконений прийнятою в Москві нашим спільним окупантом – Росією, її Державним комітетом оборони, постановою від 11 травня 1944р. про переселення кримських татар із Криму в східні райони СРСР, за звинуваченням у нібито співпраці з німецьким режимом.
І мабуть знаменним є той факт, що на захист кримських татар в свій час став українець, військовий – генерал Григоренко, який тепер є спільним Героєм наших народів. А наш спільний ворог – командир дивізії ВВ НКВС Герой Радянського Союзу полковник М. Дергачов разом зі своєю дивізією, які перед тим займалися депортацією кримських татар, чеченців, інгушів, та прийшли штурмували “бандерівську столицю” – містечко Космач, був знищений українськими вояками 15 січня 1945р.(понеділок) за 3 км від с. Рушір в бік Космача(Івано–Франківщина), в нерівному бою, між повстанською сотнею УПА «Березівська» під командуванням ройового Мирослава Васильовича Симчича.
Під час депортації були вивезенні понад 188 тисяч Кримських татар до Казахстану та Середньої Азії. За різними оцінками, загинуло від 42,5% до 50% Вашого народу, тисячі так і не повернулись до своїх обійсть та батьківських могил не перенісши знущань в місцях депортації. А тим хто повернувся – і до цього року залишки колишньої злочинної влади не давали можливості повноцінно відродити своє обістя. З 20 лютого по 18 березня 2014р. московські загарбники окупували знову український Крим, нині ж, заславши на східні і південні терени України свої розвідувально-диверсійні групи та найманців-терористів знову тероризують, вбивають наших людей. . .
У продовж 27–28 червня 1944р., згідно з прийнятою в Москві 02 червня 1944р. Державним комітетом оборони постанови про виселення з Криму болгар, вірмен і греків – розпочалася масова депортація греків, вірмен, болгар із Криму у далекосхідні райони СРСР. З Криму були депортовані 20 тис. місцевих греків, 20 тис. вірмен і 17 тис. болгар. В довершення цього злочину 30 червня 1950р. Кримсько–Татарська АРСР була перетворена на Кримську область.
І це в той час, коли тисячі кримських татар в лавах радянської армії героїчно боролися проти іншого окупанта – фашистської Німеччини. Підтвердженням цього є тисячі кримських татар орденоносців та Героїв Радянського Союзу.
Отак московський окупант віддячив тим, хто ціною своєї крові та власного життя захистив його від німецького окупанта та соратника по розв’язуванню Другої світової війни з яким радянські комуно–кати 22 вересня 1939р. провели перший в Другій світовій війні спільний військовий парад перемоги над Польщею у Бресті(СССР напав на Польщу 17 вересня 1939р. ) та церемонію обміну прапорами на честь “радянсько – німецького братства по зброї” – радянських і німецьких військ – двох агресорів: СССР та Німеччини. Парад приймали: від Червоної Армії – комбриг С. Кривошеїн, а від німецького вермахту – генерал Хайнц Гудеріан. Подібні спільні паради Червоної Армії й вермахту відбулися також в Гродно, Ковелі та Пінську. А Й. Сталін в своїй телеграмі з поздоровленнями А. Гітлеру з приводу “перемоги союзників”, зокрема писав:”дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров’ю…” Всі ці документи були таємними як для світової громадськості, так і для нас з вами, т. зв. радянського народу, зберігалися в особистій течці Й. Сталіна і оприлюднені лише у другій половині двадцятого століття.
Кого і куди потрібно було депортувати за ці злочини:Сталіна, Берію, Жукова та тисячі їм подібних радянських комуно–катів які і досі заважають нам нормально жити?! Іншого, мабуть, і сподіватися було нічого! Там де ступає нога московського окупанта, там починаються масові винищення і депортації. Ще 01 червня 1779р., після завоювання Криму Катериною II, під наглядом Суворова були депортовані кримські греки. Новоявлені радянсько–московські окупанти депортувати з Кримського півострова 17 серпня 1941р. в неділю до Ставропольського краю жителів німецької національності. До 20 серпня 1941р. було виселено 50 тисяч осіб. Підставою для подібної акції стало звинувачення у “пособництві гітлерівським загарбникам”.
Аналогічна ситуація була і з українським народом. Жуков та Бєрія підписали розпорядження і про виселення українського народу не лише з України, а і з тимчасово окупованих Польщею українських земель, та, дякувати Богу, цей злочин повністю їм вчинити не вдалося. Московські комуно–кати провели лише примусове переселення–депортацію понад 482 тис. українців з окупованих ними Польщі до УРСР, яке тривало з 15 жовтня 1944р. до 02 серпня 1946р., у тому числі з Краківського воєводства – 21776 осіб, з Ряшівського – 267795 осіб, Люблінського – 190734 особи. Більшість з депортованих згодом потрапили до Сибіру…
Лише 19–21 жовтня 1947р., московські окупанти депортували із Західної України 150 тисяч українців до Сибіру. І це була, на жаль не перша і не остання депортація москалями українців з України, за більш як триста років поневолення …
В лавах Спілки офіцерів України, як і на Євромайдані, сьогодні, разом з ветеранами та офіцерами – українцями будь–якого етнічного походження, знаходяться і кращі сини кримсько–татарського народу.
Кожної третьої неділі травня, згідно з Указом Президента України В. Ющенка №431/2007 від 21.05.07р., ми всі разом вшанувуємо пам’ять всіх жертв політичних репресій в Україні – невинно убієнних кращих синів і дочок наших народів. Сотні років московити чи то під назвою Московського царства, чи то під переіначеною в 1713р. назвою нашої Київської Русі – Росією, чи то під вивіскою не менш кровавого комуністичного СРСР, винищували мільйони кращих синів і дочок наших народів фізично, а ще підліше – духовно. Від духовних покручів народжувались такі ж манкурти та яничари і, на жаль, вони і досі при владі навіть в незалежній Україні. . .
На місце виселених, вимордуваних голодоморами та тортурами українців та кримських татар завозилися москалі, нащадки яких і сьогодні є ”п’ятою колоною” Москви в Криму, на півдні та сході України.
Ось чому наші народи, ставши юридично незалежними, за всі ці роки незалежності не можуть значно покращити своє життя, відчути захищеність та впевненість в завтрашньому дні в співдружності країн НАТО, не відчули себе в сім’ї вільних народів світу.
Коли вояки Київської Русі та Кримських татар разом героїчно боролися пліч – о – пліч проти наших спільних ворогів: чи то проти Московського царства, чи то проти Речі Посполитої, вони завжди добряче їх громили і отримували великі перемоги не лише під Конотопом чи Батогом…
А з черговою перемогою наших народів тепер вже над нашим внутрішнім ворогом в Помаранчевій революції ми мали не лише надію, а і впевненість в суттєвих змінах на краще в нашому житті…
Коли кримських татар вивозили до Казахстану, на Урал чи то в інші напівдикі місцини, українці вже були туди депортовані і допомагали кримським татарам вижити.
Нас поєднує не лише наша спільна чарівна українська земля, наша спільна героїчна історія, а і наші спільні споконвічні вороги та наші спільні перемоги над ними. . .
Разом виживали і перемагали раніше–разом відродимо Україну – нашу спільну батьківщину для себе і своїх нащадків!
Вічна пам’ять жертвам депортацій та політичних репресій в Україні!
Слава українському і кримсько–татарському народам! Героям слава!
За дорученням Проводу Спілки офіцерів України,
Голова Спілки офіцерів України, народний депутат України ІІ скл.,
капітан 1 рангу Євген Лупаков
