У багатьох українських сучасних компаніях система заохочення – грошове преміювання, мотиваційні пакети й бонуси.
У підприємствах та організаціях, де рулять люди радянського виховання – так звані “совки” – ГРАМОТИ.
Наприклад, ви теж помітили, що освіта в Україні залишилась сферою, де результати й досягнення досі міряють грамотами, подяками й сертифікатами?
Наче час зупинився.
Наче ми не у 2025-му, а десь у далекому минулому.
Папір не змінюється – хіба що шрифт на ньому трохи сучасніший.
Що не подія – фото з урочистої церемонії вручення. Всі щасливі, серйозні, скромно опущені очі й підпис: «Дякую за високу оцінку моєї праці».
Але є нюанс. Бо як тільки вдома запитати вчителя, куди поділись усі ті грамоти, відповідь зазвичай одна: «Десь лежать у купі». У когось у шафі, у когось – на антресолях, а хтось, може, вже й не згадає.
А одна знайома колега зізналась:
«Розпалюю ними багаття на дачі. Єдина користь, яку вони дали за 25 років».
І я не проти визнання. Іноді, коли немає нічого – хоч грамота. Це як мінімальний знак: тебе бачать.
Але питання – чому тільки її? ДЕ ГРОШІ???
Чому це й досі основна «мотивація» в системі, де вигоряння вже давно стало професійним діагнозом?
Бо в будь-якому разі – це головна валюта в системі освіти. А не гривні.
Не надто конвертована, зате масова.
За відданість. За креативність. За витривалість. За роботу за трьох.
Ще – за любов до дітей, турботу про колег, участь у конкурсах, виставках, марафонах, флешмобах.
Іноді – просто за те, що вчасно здали звіт.
І здається, що все це – ніби про вдячність.
Але іноді ця вдячність стає освітнім фетишизмом.
Коли система не має можливості дати щось більше – вона оформлює вдячність у вигляді грамоти.
Це недорого. І не забирає багато часу.
А головне – не передбачає відповідальності.
Бо не треба думати, як винагородити фінансово.
Не треба продумувати систему бонусів – оплачену путівку в санаторій.
Не треба шукати механізми справжньої підтримки.
У сучасному світі за якість праці дякують гідно:
грошовими бонусами, можливостями карєрного зростання, що звісно передбачає зростання ОПЛАТИ ПРАЦІ і відповідно розвитком.
А не виключно рамочками.
А ми? Ми продовжуємо вручати грамоти. І тішитися. І викладати фото.
Бо, мабуть, іншого способу подякувати в нас не навчилися.
Або не захотіли.
І поки працівників IT-компаній відправляють на навчання за кордон, відзначають прогрес участю в реальних проєктах, оплатою праці на рівні світових компаній, в українській освіті – пік уваги часто зводиться до ламінованого листочка з гербом.
Може, для когось це і кайф.
Хтось справді тішиться рамочками, словами, підписами. І це ок.
Але чому для багатьох інших – це стає точкою неповернення?
Бо навіть вдячність має бути справжньою.
А не такою, яку «роздрукують усім, щоб не було образ».
Можна скільки завгодно жартувати, що «не в грошах щастя».
Але будьмо чесні – не в грамотах теж.
І не треба робити вигляд, що нам цього достатньо.
Бо ми давно виросли з того віку, коли за «молодець» можна було промовчати.
Сьогодні українці хочуть іншого – гідно жити, відпочивати. А це все коштує грошей.
І так, ця грамота – це не завжди погано. Але дуже хочеться, щоб вона не залишалась єдиною формою вдячності в освітянському житті. Мають бути бонуси. І не 100 гривень. А хоча б місячний оклад.
Бо поки буде тільки грамота – ми залишатимемось у минулому.
Хоча живемо в XXI столітті.
Дякую, що читаєте.
Дякую, що думаєте
P.S. — Скажи, — запитує український вчитель американського, — От, якщо всі твої учні складуть на відмінно тести й вступлять до престижних університетів, шо тобі за це буде?
— Ну, солідна премія у кілька тисяч доларів та підвищення зарплати на 20%.
— Ну, а якщо кілька твоїх учнів прославляться на якійсь олімпіаді геніїв?
— Ну, мабуть, премія на рівні річної зарплати та оплачувана творча відпустка на Гаваї.
— Ну, блін, а якщо твій учень стане Нобелівським лауреатом, — запитує український вчитель.
— Ну, скоріш за все теж премія від штату в розмірі 100 тисяч гривень та, кар’єрне просування – помічником мера в галузі освіти із солідною зарплатою.
— Жесть, — каже український вчитель, — Я так зрозумів, що грамоти у вас фіг дочекаєшся…
