Убивство в п’ятницю, 13. Як убивство барменки Кітті Дженовезе розкололо США і стало основою для психологічних теорій
13 березня 1964 року, п’ятниця, близько 3:20 ночі. Холодний вітер гуляє тихими вуличками К’ю-Ґарденс у Квінзі, Нью-Йорк. 28-річна Кетрін Сьюзан «Кітті» Дженовезе, менеджерка бару Ev’s Eleventh Hour, паркує свій червоний Fiat 🚗 на стоянці біля станції Long Island Rail Road. До дверей її квартири на Остін-стріт — усього сто метрів. Вона не знає, що за нею стежить 29-річний Вінстон Мозлі, який виїхав на полювання «просто вбити жінку».
Убивця двічі вдарив її ножем у спину. Кітті закричала: «О боже, він мене зарізав! Допоможіть!» Хтось крикнув: «Облиш дівчину в спокої!» Мозлі втік. Кітті, стікаючи кров’ю, докульгала до заднього входу будинку й упала у вестибюлі біля зачинених дверей. Через 10–15 хвилин Мозлі повернувся (він шукав її, насунувши капелюха). Знайшов, завдав ще кілька ударів, зґвалтував, украв 49 доларів і зник. Уся атака тривала близько 30–35 хвилин. ⏳
Цей злочин мав залишитися звичайним нічним убивством у великому місті. Але через два тижні The New York Times вийшла зі статтею під заголовком «38 свідків бачили вбивство — і не подзвонили в поліцію». Історія про «38 байдужих ньюйоркців», які півгодини спостерігали, як убивають жінку, облетіла всю Америку 🇺🇸. Нація здригнулася. Президент Джонсон згадував цю справу у своїх промовах. Соціологи писали про «смерть спільноти».
Двоє молодих психологів 🤓— Бібб Латане і Джон Дарлі — прочитали статтю і вирішили: справа не в «злій природі людини», а в психології натовпу. У 1968 році вони опублікували класичну працю.
Вони виділили три механізми:
✔️Дифузія відповідальності — «хтось інший точно подзвонить».
✔️Плюралістичне незнання — «усі мовчать, значить, усе гаразд».
✔️Оцінкова тривога — «а раптом я помиляюся і виставлю себе дурнем?»
Ефект підтверджувався десятки разів: у метро, на вулиці, в інтернеті. Сьогодні його викладають на всіх факультетах психології.
Однак у 2007 році вийшло розслідування, яке встановило, що це міф. Реальних очевидців було близько 6–12 осіб. Більшість почули лише крики і вирішили, що це сварка п’яних або сімейна розбірка (звичайна справа). Ніхто не бачив увесь епізод цілком: перший удар — на вулиці, другий — у закритому вестибюлі. 🔪
Однак, попри те, що в історії вбивства Кітті Дженовезе більше вигадки та сенсації, ніж реальності, висновки психологів ніхто не оскаржує. «Ефект свідка» справді існує.
@paliturka / Підтримати (https://secure.wayforpay.com/tips/t80118c7df9a8)
