Станиславів (тепер Івано-Франківськ). Симон Петлюра та Юзеф Пілсудський (у центрі ліворуч) серед польських та українських офіцерів. Вересень 1920р.
На початку 1919 року Західноукраїнська Народна та Українська Народна республіки проголосили Акт злуки. Україні доводилось боротися з більшовиками та білогвардійськими монархістами. Восени 1919 року УНР фактично перетворилась на державу без території, затиснуту в районі Камʼянця-Подільського польською, Червоною та Білою арміями. Українське керівництво розуміло, що потрібно з кимось домовлятися. І голова Директорії УНР Симон Петлюра вирішив обрати кращий із найгірших варіантів — Польщу.
Тодішній очільник Польщі Юзеф Пілсудський побоювався, що Росія — хоч більшовицька, хоч монархічна — не обмежиться загарбанням України. І єдиним можливим союзником для Польщі лишалася, власне, УНР. Після цього українсько-польські переговори активізувалися і завершились укладанням таємного Варшавського договору в квітні 1920 року. За його умовами Польща визнавала право України на незалежність і зобовʼязувалася спільними військовими зусиллями звільнити українську територію від більшовиків. В обмін на це Петлюра погоджувався визнати українсько-польський кордон по річці Збруч, тобто Польщі мали відійти Галичина і частина Волині.
Петлюру розкритикували його найближчі соратники в Директорії УНР. А галицькі українці образилися настільки, що розірвали Акт злуки. 20 грудня 1919 року уряд Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) на чолі з Євгеном Петрушевичем у Відні офіційно розірвав Акт Злуки з Українською Народною Республікою (УНР). Це рішення стало реакцією на сепаратні переговори УНР з Польщею, що було розцінено як зрада інтересів Галичини.
А закінчилось все зрадою – поляки домовились з москалями і Україна зникла з політичної карти.
У Харкові чоловіка зняли з військового обліку після того, як він змінив стать на жіночу
