Жителька української столиці Ольга вже 10 років займається проституцією. Вона працює повією на трасі з 18 років. Пішла на це, бо «потрібні були гроші на лікування матері, а вдома навіть не було що їсти». Шість років тому Ольга дізналася, що є ВІЛ-інфікованою. Вона переконана, що легалізація проституції зупинить поширення СНІДу. (Редакція Радіо Свобода друкує це інтерв’ю в рамках ширшої дискусії про проблему).
– Як довго Ви працюєте в цій сфері?
– Десять років. Мені 28 і я з 18 років стою на трасі. Так вийшло. Просто в нас на квартирі жили дівчата з траси, я тоді якраз мешкала біля «Обойного ринку» – поруч із Кільцевою дорогою. Потім і я з ними почала виходити, бо мені треба було гроші, щоб хвору маму доглядати і навіть не було що їсти.
Зараз у мене вдома два інваліди: мама і тато, в якого енцефалопатія, і він ледве пересувається по квартирі. Я одна на ногах, але ж я ВІЛ-інфікована і мені кожного дня потрібно ходити в лікарню, ще й ця траса, самі розумієте.
– Коли Ви дізналися, що є ВІЛ-інфікованою?
– Шість років тому я лежала, хворіла. Купу аналізів поздавала, половина з них платні. Лише в цьому році мені дали антиретровірусну терапію. З чотирьох дівчат, з якими я часто спілкуюся і «працюю» на зупинці – троє ВІЛ-інфіковані. Я їх бачила в інфекційній лікарні. З однією з них ми ходимо до одного інфекціоніста, спілкуємося і розуміємо, що ми не розкажемо про те, що інфіковані ні клієнту, ні будь-кому іншому. А що мені робити?! В мене немає іншого виходу! Це жах! Бачите, що люди хворі, так легалізуйте, дайте нам якусь пенсію, щоб ми не йшли на цю трасу, не заражали людей, адже мало чого – презерватив рветься, чи ще щось може трапитися.
Ви не повірите, в мене був випадок – я з хлопцем поїхала і в нього рветься презерватив. Він починає плакати! Прямо на мені! Я злякалася, кажу: «Шо таке? Я не завагітнію, якщо ти про це. А він: та ні, я інфікований!» Він – мені каже. А я ж йому не кажу, що я теж інфікована. Так він ще мені телефонував і цікавився чи я перевірялася. Я відповіла що перевірялася і що все нормально. Так що навіть таке буває.
– Ви працюєте самі, без сутенерів?
– Звичайно що без них. А для чого вони мені? Я вже там знаю все від А до Я. У мене київська прописка і мене менти не можуть забрати. Недавно, щоправда під’їхали пацани і кажуть поїхали з нами в райвідділок. Я кажу чого: нам треба трьох дівчат. Але якщо ти сама не напишеш, що ти проститутка, то ми не маємо права тебе туди навіть завести. Тобто, мене не прийме райвідділок тоді. Коротше, вони мені так висушили мізки, так задовбали, я їм таку істерику закатала. Врешті-решт я все-таки написала, що «так, я проститутка» – щоб відпустили мене, бо я тоді кололася і мені треба було розкумаритися. Вони й відпустили одразу. Типу – вони мене зловили, я написала пояснювальну й вони відпустили. А так я їм плачу 50 гривень. «Беркуту» сотку треба дати, вони «типу модні», знаєте, ці, що на «патріоті» їздять, міліції на «бобіку» – п’ятдесят можна дати, вони там простіші. В будь-якому разі – в гривень двісті в день влітаю.
На одній зупинці нас 8 дівчат стоїть. Я на Жулянах на трасі подалі стою, бо на окружній, де я раніше стояла, вже стояти не можна, тупо забирають дівчат і везуть на вулицю Ремонтну, навіть якщо київська прописка. Тупо прибирають дівок. А там на Жулянах можна постояти і нормально.
– Міліція знає що Ви там працюєте і там же Ви віддаєте їм гроші? Як це відбувається?
– Під’їжджають – якщо в мене нема грошей, то я домовляюсь: через годинку принести. Вони приїжджають на інший бік вулиці через годину, там магазинчик є, вони за магазинчиком стають і я до них іду. Кільком патрулям доводиться платити. Сутенери ж платять їм місячну таксу – це коли все організовано. А ми це таке, нас одиниці – таких, що самі по собі.
– Ви коли-небудь працювали із сутенером?
– А навіщо мені свої кровно зароблені віддавати. Ні, я від такого все життя відмовлялася. Тому що я вважаю, що в нас така важка праця. Це те саме, що в шахті працювати. Тому що все що завгодно може бути. Мене і підрізали, і чого тільки не було. В мене вени всі порізані, бо щоб таку роботу витримати, треба мати нерви залізобетонні. І б’ють, і ґвалтують, а що робити?
– А ви звертаєтеся в такому випадку до своїх знайомих міліціонерів?
– Щоб з мене посміялися? Ні, звичайно. Вони в цьому нам не помічники.
– Як ваші колеги, що працюють із сутенерами, розплачуються із ними, і як сутенери працюють з міліцією?
– Є сутенери, що знімають сауну, або є хазяїнами сауни, і дівчата там працюють. Там сауна з одного боку, а з іншого боку кафе, де дівчата сидять, чекають. Заходять клієнти, вибирають дівчат і піднімаються в сауну. Вони одразу платять за «тьолку» і за сауну. А є так звані «таксисти». Наймаєш і платиш йому 400-500 гривень і він тебе возить. Є дівки, що під ментами ходять, так звані «валютні».
– Як сутенери розплачуються з міліцією?
– Кладуть гроші в конверти і приносять щомісячно. Це десь від 8 тисяч гривень до 20-25 тисяч. Все залежить від кількості дівчат. Якщо штуки 2-3, то приносиш вісім штук і тебе не чіпають. Сутенери ж платять їм місячну таксу – це коли все організовано. А ми це таке, нас одиниці – таких, що самі по собі.
(У МВС закликають повідомляти органи про можливі зловживання своїх співробітників, які обіцяють ретельно розслідувати і покарати винних – ред.)
– Скільки Ви заробляєте?
– Влітку з 10 ранку до обіду гривень 700-800 є. А зараз мені здоров’я не дозволяє так працювати. Я виходжу, зробила дві ходки і додому. Це близько 400-500 гривень. Якщо їду на годину, то це одразу 500 гривень.
– Чи проводила міліція з Вами і Вашими колегами якісь профілактичні розмови у зв’язку з Євро-2012?
– Це тільки вам так розповідають, що вони з нами профілактичні розмови перед Євро проводять. Жодної такої профілактичної розмови не було. Хто їх буде проводити і кому вони потрібні? Міліції треба дітей годувати, а мені гроші заробляти – в мене два інваліди на шиї. Але, знаєте, стало з міліцією якось простіше спілкуватися останнім часом. Зараз там більш освічені і більше молодих. Уже нема таких старих махрових жлобів, як це було років 5 тому, що з ними не можна було ні поговорити, ні домовитися. Якось вони тепер краще відносяться, більше розуміння в очах, співчуття.
– Як позначилося Євро-2012 на Вашій роботі?
– Ніяк. Хіба що ми між собою жартуємо, що потрібно англійську підучити. Бо приїдуть там ірландці, шотландці, голландці і незрозуміло ще хто… Команда виграє, вип’ють пива, то ж треба відсвяткувати. А як? У будь-якому разі – з дівчиною.