Петро все ніяк не міг дочекатися приїзду дружини. Нащо відпустив її на ті кляті буряки?! З дітьми не може дати ради, господарство величеньке, жіночих рук потребує. Все дивувався: як його Галя всьому дає лад?
Нарешті приїхала дружина із заробітків. Та ще й подружку привезла.
– У Наді вдома багато проблем, – пояснила. – З чоловіком розлучилася, й свекруха не хоче її більше бачити, а батьківська хата згоріла. Одним словом, у нас місця вистачить, а вона хай відпочине від того пекла.
Петрові хіба що? Хай живе людина, місця вистачить.
Отож, зажили вони дружною родиною. Разом поралися по господарству, обідали, вечеряли. Надя була молодичка роботяща, в її руках все горіло. Бувало, Галя лише надумає йти корову доїти, а Надя відро схопила – й до хліва. За кілька хвилин вже проціджує молоко. Й за дітьми дивилася. Іноді Петро зауважував: дружина менше уваги приділяє синові й дочці. Для неї головне, щоб вони були нагодованими, а ось Надя завжди знаходить час, щоб їм щось почитати, побавитися з ними.
На городі теж поралися всі разом. Буває, хтось з односельчан подивиться на них – і ще й позаздрить Петрові: таких дві жіночки поруч має. Про них у селі всяке говорили, та чоловік не зважав на ці балачки. Якщо людині ніде жити, то чому б не допомогти?
У той день мали відзначати Петрові іменини. Галина з Надею вже зранку почали готувати всяку смакоту. Хоч нікого й не думали запрошувати, але вирішили зробити свято для себе. І раптом Галі стало погано. Викликали сільську медичку, а та мерщій заходилася відправляти хвору в район, бо запідозрила апендицит. Діагноз у лікарні підтвердився, одразу й операцію зробили.
Десь по обіді Петро повернувся додому. Надя звично поралася по хаті, діти гуляли на подвір’ї.
– Це тобі, з днем народження, – простягнула пакунок, а поглядом проникла у самісіньке серце.
Він хотів віддячити жінці поцілунком в щічку, але Надя міцно обняла його й жагуче поцілувала вуста.
– Ти мені дуже подобаєшся, – швидко заговорила й ще міцніше притиснулася. – Галя в лікарні, ніхто ні про що не здогадається.
Жінка потягнула Петра в спальню, а він, мов загіпнотизований, на ходу зривав із себе одяг. З того часу Надя цілий тиждень прокидалася поряд з Петром.
А потім повернулася з лікарні його дружина. Звісно, вона ні про що не здогадувалася. На плечі Наді лягла вся хатня робота – господиня після операції була дуже кволою. Щоразу, коли всі розходилися по кімнатах, Надя ревниво стежила за Петром – Галя, хоч хвора, але поряд з ним.
…Якесь дивне відчуття охопило Надю. Вона зрозуміла, що вагітна. Це, звісно, ускладнить її життя, та й з хати Галя вижене. Збігали місяці. Свою вагітність вона вже не могла приховувати, взялася пакувати речі.
– І куди оце ти збираєшся? – запитала Галя. – Можеш нічого не говорити, мені про все розповів Петро. Я на тебе не в образі. Будем і далі жити, як жили. Але запам’ятай: до мого чоловіка близько не підходь.
Не сказала Галя, що серйозна розмова відбулася у них з Петром. Дійшло до того, що навіть розлучатися він надумав. Але жінка вирішила зберегти власну сім’ю: в дітей є батько. Через деякий час у Наді народилася донечка, як дві краплі води схожа на неї. Так і живуть всі разом, ростять дітей, господарюють і роблять вигляд, ніби нічого не трапилося.
Але ж у селі все, мов на долоні…
Тамара ПОЖАРЧУК,
Волинська область
