111

Не може бути цивілізації без каналізації. А інтелект нації визначається якістю питної води. Такі думки пролунали під час наради з питань технічного стану централізованих систем водовідведення та каналізаційних очисних споруд населених пунктів України, яка 10 березня відбулася в Києві.

 

Нараду провела спеціальна робоча група, нещодавно створена за рішенням Комітету з економічних реформ. До її складу увійшли провідні фахівці та високопосадовці, які опікуються цими питаннями, – віце-прем’єр-міністр – міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Віктор Тихонов, радник Президента України Валерій Пустовойтенко, перший заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Юрій Хіврич, голова Державної санітарно-епідеміологічної служби України Сергій Риженко, голова Державного агентства водних ресурсів України Василь Сташук, начальник Державної екологічної інспекції України Павло Жила, представники Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Генеральної прокуратури України, заступники голів обласних держадміністрацій, науковці. Виконуючи доручення Президента України Віктора Януковича, робоча група має перевірити технічний стан водовідведення та очисних споруд в Україні. Першочергову увагу вона повинна приділити узбережжю Чорного та Азовського морів, Кримському півострову та басейну великих українських річок. До речі, відповідні робочі групи мають бути створені й на місцях.

Такий підхід зумовлений кількома вагомими обставинами. Одна із них має сезонний характер і пов’язана з підготовкою до наступного курортно-оздоровчого сезону та створенням максимально комфортних і безпечних умов для відпочинку на вітчизняних курортах. Та головна причина полягає, насамперед, у кричущій ситуації, що склалася в системі водовідведення та очищення стічних вод. «Вона несе потенційну загрозу для здоров’я населення, рівноваги довкілля та життєдіяльності цілих регіонів», – вважає Валерій Пустовойтенко, авторитет якого серед членів робочої групи є незаперечним, оскільки подібні проблеми він вирішував, перебуваючи на посадах мера Дніпропетровська, а згодом і Прем’єр-міністра України та Голови Комітету Верховної Ради з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв’язку.

Думка Валерія Пустовойтенка підкріплюється офіційними даними. Згідно з ними, близько 35% каналізаційних мереж перебувають в аварійному та ветхому стані. Найбільша питома вага таких проблемних мереж – на Харківщині (50,7%), в АР Крим (50,4%), в Донецькій та Луганській областях (відповідно 48,8% та 47,5%). За словами Юрія Хіврича, переважна частина очисних споруд експлуатується по 30-40 років і лише 10% введені в експлуатацію менше 15 років тому. Старі споруди вже вичерпали свій експлуатаційний ресурс, а відтак, конче потребують негайної реконструкції та заміни.

Ряд регіонів загалом потребують невідкладного розвитку централізованої системи водовідведення. Так, населені пункти Вінниччини забезпечені таким водовідведенням на 2,3%, Сумщини – на 2,7%, Чернігівщини – на 2,8%, Хмельниччини – на 3%, Полтавщини – на 3,3%, Кіровоградщини – на 3,6%. Та й в цілому по Україні цей показник виглядає доволі скромно – 5,7% від загальної чисельності населених пунктів.

Скорочення чисельності українського населення, що спостерігалося в попередні роки, а також згортання промислового виробництва і зміна його структури, економічна криза призвели до зменшення загального обсягу зібраних та відведених стічних вод – у порівнянні з 1990 роком більше, ніж удвічі. Отож, скоротилися й обсяги очищених та доочищених стічних вод. І це спричинило різке зростання енерговитратності очисних споруд, а відтак, зробило економічно неефективною і збитковою їх роботу.

Серед основних забруднювачів водних ресурсів України учасники наради називали житлово-комунальне господарство, агропромисловий комплекс, хімічну, целюлозно-паперову, металургійну та гірничодобувну галузі. Із загального обсягу неочищених або недоочищених стоків, що потрапляють до наших водойм, 66% припадає на ЖКГ.

Вчені нагадали, що в середині минулого століття подібна вкрай складна ситуація з водними ресурсами спостерігалася в Західній Європі. Дунай та Рейн фактично перетворилися на мертві річки. І тоді влада ухвалила жорстке рішення: до цих водойм не може потрапляти жодних безконтрольних викидів стічних вод. Такі заходи мали результат: європейські річки відновилися.

«У цьому контексті особливого значення набуває поведінка місцевих рад, котрим підпорядковуються водоканали, та тих структур, яким водоканали частково передані в управління, – зазначив Валерій Пустовойтенко. – Вони більше дбають про власний зиск, ніж про технічне та технологічне оновлення підприємств, їх реконструкцію та розвиток. У нас сьогодні третина води втрачається під час постачання до помешкань, це колосальні збитки! Тож зрештою, ми маємо чітко дізнатися, хто реально управляє цими водоканалами, а отже, несе відповідальність за їх роботу і негативні наслідки їх діяльності. Бо дотепер суспільство такою інформацією переважно не володіє».

Незадовільний стан очисних споруд, брак централізованої системи водовідведення та недостатній контроль за ситуацією з боку контролюючих органів призводять до різкого погіршення стану поверхневих вод, які є джерелами питної води для українського населення. Так, лабораторіями Державної санітарно-епідеміологічної служби щорічно проводиться понад 70 тисяч досліджень проб води. Близько 33% із них, як сказав під час наради Сергій Риженко, не відповідають гігієнічним вимогам за санітарно-хімічними та мікробіологічними показниками.

На думку директора Інституту колоїдної хімії та хімії води НАН України Владислава Гончарука, питання водовідведення не можна розглядати окремо від питань водопостачання. Адже проблеми з питною водою в Україні постійно загострюються. Вважається, що до 40% населення споживають воду, яка не відповідає питним стандартам. Та, як наголосив Владислав Гончарук, в нашій країні нині взагалі відсутні стандарти питної води – старі відмінені, а нові досі не ухвалені. А це означає, що теоретично за відсутності таких стандартів жоден водоканал не може готувати воду до подачі. Між тим, в Європі усталеною є практика, коли стандарти питної води можуть щороку коригуватися у відповідності до екологічної ситуації.

Учасники наради зійшлися в тому, що необхідно якнайскоріше ухвалювати національні стандарти питної води. В Україні змінюються підходи до підготовки питної води та її подачі до споживачів. На думку учасників наради, нинішній підхід, коли питна вода готується водоканалами, не виправдовує себе. Бо, пройшовши тривалий шлях по водогонам, вона губить ці питні якості. А це означає, що понесені витрати на її підготовку на першому етапі втрачають сенс. Через заіржавілі труби та інші причини споживач одержує вже непитну воду. Сучасні підходи передбачають встановлення при будинках спеціальних агрегатів, які очищують воду до стандартів питної. Вчені повідомили, що в Україні вже створені та випробувані такі агрегати, які за якістю не поступаються кращим світовим аналогам.

«Такі установки доочищення води можна було б, принаймні, для початку встановлювати в школах та дитячих садках, – сказав Валерій Пустовойтенко. – Також вони мають бути передбачені у нових житлових будинках. І я впевнений, що на таку перспективу слід звернути особливу увагу».

Учасники наради наголосили на невідкладній потребі підготувати Державну програму розвитку систем водовідведення та каналізації, яка впродовж поточного року має бути передана на схвалення Верховною Радою. Термін дії такої програми має поширюватися до 2020 року, як і програми питної води, яка вже реалізується. До 1 квітня має бути перевірений реальний стан всіх очисних споруд в Україні, визначені можливості щодо їх реконструкції.

Проведення всіх таких заходів потребуватиме значних капіталовкладень. За словами віце-прем’єра – міністра Віктора Тихонова, сподіватися, що  роботи можна здійснити винятково за рахунок державних коштів, не варто, оскільки цьогорічний бюджет не передбачає таких витрат.

Тож до вирішення наявних проблем необхідно підходити комплексно, долучати регіональні ресурси, а також кошти інвесторів – міжнародних та національних. Цікавою видається і пропозиція Валерія Пустовойтенка: він нагадав, як свого часу для завершення будівництва блоків Рівненської та Хмельницької АЕС була розроблена система цільових відрахувань від сплати тарифів за електроенергію. «Подібну систему можна було б запровадити і нині, враховуючи цільові відрахування з тарифів за водопостачання та водовідведення, які потому спрямовувати на реконструкцію і розвиток очисних споруд», – запропонував він.

Планується, що вже найближчим часом відповідні наради будуть проведені й у регіонах – у Криму, в Одесі, а також у Західній Україні.

 

Максим НАЗАРЕНКО,

Національний прес-клуб «Українська перспектива»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.