ФЕСТИВАЛЬ «БРАТИНА» У СЕЛІ СТІЖОК НА ШУМЩИНІ БУЛО ЗАСНОВАНО 2006 РОКУ ЗА ІНІЦІАТИВИ МІСЦЕВОГО ПИСЬМЕННИКА СЕРГІЯ СИНЮКА. ВІДТОДІ З КОЖНИМ РОКОМ КІЛЬКІСТЬ ГОСТЕЙ СВЯТА НЕОДМІННО ЗРОСТАЄ
І СТІЖОК, І ЛЕГЕНДАРНІ АНТОНІВЦІ ПРИХОВУЮТЬ ЧИМАЛО ТАЄМНИЦЬ, ЯКІ ВІДКРИВАТИМЕ ДЛЯ СЕБЕ НЕ ОДНЕ ПОКОЛІННЯ УКРАЇНЦІВ
НАЙБІЛЬШЕ ВРАЖЕННЯ В АНТОНІВЦЯХ, ДЕ 1943 РОКУ ДІЯВ ШТАБ УПА «ПІВДЕНЬ», А ТЕПЕР ЗАСНОВАНО МУЗЕЙ-КОМПЛЕКС «ТАБІР УПА», СПРАВЛЯЄ КЛАДОВИЩЕ. ТАМ ДВАНАДЦЯТЬ МОГИЛ — НІБИ ДВАНАДЦЯТЬ АПОСТОЛІВ. ПОХОВАНІ ЗДЕБІЛЬШОГО НЕ МІСЦЕВІ, МАБУТЬ СХІДНЯКИ, ЧИЇ ІМЕНА ЯКИХ НАВРЯД ЧИ КОЛИСЬ ДІЗНАЄМОСЯ

Кременецькі гори — це «нерозкручені» Карпати. Не їдуть сюди масово туристи. Хіба що до Почаєва. Ще чимало туристів до Кременця приїздить — правда, то переважно поляки, щоб відвідати музей свого великого поета Юліуша Словацького. Як-не-як, а звідси він родом.

Однак у цьому регіоні є чимало інших цікавих об’єктів. Зокрема, село Стіжок. Боюсь, його назва мало кому що скаже. А даремно. Адже це одне із літописних міст. До того ж з героїчною історією. У Галицько-Волинському літописі читаємо: 1259 року на вимогу темника Бурундая укріплення Стіжка й сусідніх Кременця та Данилова мали бути розібрані. Їх так і не змогли взяти татари. Очевидно, довелося сповнити цю вимогу — аби не загострювати конфлікту з ординцями. Але у 1288 р. Стіжок згадується в літописі як резиденція Мстислава, сина Данила Галицького, який з часом став князем Волинської держави. Також згадка про Стіжок і Данилів є в польсько-литовській угоді 1366 р. про поділ Галицько-Волинського спадку. Поряд зі Стіжком є мальовниче урочище Данилів Град. Є тут крута гора, вкрита лісом. Можливо, колись у цьому місці було місто Данилів. Заснував його ніби Волинсько-галицький князь Роман Мстиславич, довідавшись про народження свого сина Данила, відомого в історії як Данило Галицький. Власне, на його честь і було назване це місто.

Стіжок, на відміну від Данилова, зумів пережити віки, воєнні лихоліття. Не раз його нищили, але він воскресав. Під час Другої світової війни це було бандерівське село, якого не жалували ні німці, ні «совєти». Зараз, на жаль, цей населений пункт занепадає. Дається взнаки віддаленість від шляхів. Однак місцина просто фантастична. Чимось нагадує Карпати. Може, і краще за Карпати.

2006 р. в Стіжку започаткували фестиваль «Братина», який відбувається на свято Трійці. Започаткувала його Шумська районна держадміністрація (село Стіжок входить до складу Шумського району Тернопільської області). Якщо конкретно — автором ідеї фестивалю став місцевий письменник Сергій Синюк. За його задумом, домінантою фестивалю мало би стати Волинське Середньовіччя. Наскільки це вдається — інше питання. Але прагнення є. Основними заходами фестивалю є ярмарок фольклору та ремесел, конкурс молодих виконавців української пісні та співаної поезії «Гремислава», книжковий круглий стіл «Волинський літопис», ярмарок автохтонних кулінарних виробів «Волинська гостина».

Цьогоріч, як і в минулі роки, на «Братині» було людно. З’їхалися люди не лише з Шумського, а й із інших районів Тернопільської області. Були також гості з сусідніх Рівненської, Хмельницької, Волинської областей.

Дехто з гостей захотів відвідати сусідні Антонівці. Серед них був і автор цих стрічок. Взагалі Антонівці — село легендарне. На його місці існувало давньоруське поселення-городище. Його, як і Стіжок, не раз руйнували кочівники. Але воно відроджувалося. Однак село після Другої світової війни радянські ординці вирішили стерти з лиця землі. Близько двох тисяч чоловік або репресували, або вивезли, бо в Антонівцях розташовувався в 1943 р. штаб УПА «Південь». До речі, село так і не захопили німецькі окупанти. Зате обстрілювали й бомбували його з літаків.

Зараз в Антонівцях живе десь із двадцять чоловік. Біля села в часи незалежності створено комплес-музей «Табір УПА». Там відтворені штабний будинок, схрон, каплиця. Проте найбільше враження справило на мене кладовище. Там є 12 могил — ніби 12 апостолів. Можливо, тут захоронили більше людей. Хоронили тих, хто не був місцевим. Бо місцеві упівці знаходили спочинок у своїх рідних селах. На цьому кладовищі ховали, очевидно, східняків. Не знаємо їхніх прізвищ — бо кожен мав лише псевдо. Надзвичайно цікава історія кладовища в радянські часи. Майже щороку на Різдво Христове й на Проводи сюди приганяли бульдозера, щоб зрівнював могили на кладовищі. На ніч спеціально залишали людину, аби слідкувала, хто сюди приходитиме. Наступного дня «сторожа» знаходили п’яним, а могили були відновлені. На Різдво біля них ставили кутю, а на Проводи — паски й крашанки. Хто творив ці чудеса — невідомо. Може, чернець Амфілохій, який народився і жив деякий час неподалік від Антонівців. Це була дивовижна людина, яка володіла даром зцілення. І яка допомагала упівцям, лікувала їх. Потім Російська православна церква проголосила Амфілохія святим. Однак у його «канонічній» біографії багато що замовчується. Взагалі в його біографії є багато таємниць…

Так само таємничими та містичними є Стіжок, Антонівці… І якщо ви це хочете відчути — приїздіть у цей край. Хоча б на «Братину».

Петро КРАЛЮК. Фото Аркадія БОЯРСЬКОГО

День

Напишіть відгук