Як доводять археологи, вперше свиней одомашнили саме на території України близько 7000 років до н.е. у Криму. Причому якщо першими свійськими тваринами, не рахуючи собаки, на Близькому Сході були вівці та кози, то на території сучасної України — свині та корови.

Про майже культову тварину українці склали чимало приказок та прислів’їв. Якісь із них справедливі, а якісь зводять наклеп на добродушну істоту. Наприклад, «нализався, як свиня», «розбирається, як свиня в апельсинах» , «зі свинячою мордою у бубличний ряд», «голосок дзвенячий, а совість свиняча». Насправді, як свідчать дослідження російських вчених, свині й справді швидко «підсідають» на алкоголь.

Найбільше вони полюбляють 25-процентний розчин спирту. Не стверджуватиму, що свиня розуміється на апельсинах, але, маючи чудовий нюх, вона розуміється на такому делікатесі, як трюфелі, тому у Франції її беруть на грибне полювання. І на пошук наркотиків.

А батьківщиною української свині, стверджують науковці, є саме Полтавщина. За словами проректора Полтавської державної аграрної академії Віталія Нагаєвича, офіційно товарне свинарство тут розпочалося з 1865 року, коли було створено Полтавське товариство сільського господарства. На той час селяни вирощували неплідні породи довгошерстих свиней. А в Англії вже вивели велику білу йоркширську свиню. У 1893—1894 роках власним коштом товариство організувало порівняльну відгодівлю йоркширських та місцевих свинок і дійшло висновку, що в умовах лісостепу найкраще — помісь цих порід.

А вже на початку ХХ століття Олександр Бондаренко на базі зоотехнічного відділу Полтавської сільськогосподарської дослідної станції створив першу українську породу свиней — миргородську.

Ця порода була настільки продуктивною, що нею зацікавилися в Європі. У 1920-х роках англійське представництво у Радянському Союзі ініціює будівництво беконових фабрик (пізніше було створено товариство з обмеженою відповідальністю «Бекон УРСР»). Виробництво знаходилося у Полтаві на місці нинішнього м’ясокомбінату. Підприємство виробляло досить широкий асортимент продукції: бекон, солоні окости, солоні язики, жир харчовий. Оскільки експорт був досить прибутковим, згодом у Кременчуці відкрили другу беконну фабрику, а потім і в інших містах України.

Кажуть, що кошти від торгівлі беконом ішли на будівництво Дніпрогесу. Тож, виходить, що полтавська свинка зробила безпосередній внесок у справу електрифікації України.

Оскільки у 20-х роках минулого століття селяни переважно вирощували довгошерстих свиней, при беконних фабриках створювалися парувальні пункти (загалом їх було близько 750) для поширення миргородської породи. Банки навіть давали селянам пільгові кредити, щоправда, за умови, що ті реалізують приплід фабрикам.

У 1930-х роках миргородська порода отримала Гран-прі на сільськогосподарській виставці у Парижі.

— Полтавщина завжди була столицею свинарства, — наголошує Віталій Михайлович Нагаєвич. — У 1913 році в губернії налічувалося 563 тисячі свиней, у 80-ті роки — близько мільйона, у господарствах області були збудовані потужні свиновідгодівельні комплекси. Нині, на жаль, свинарство, як і все сільське господарство, в занепаді. На Полтавщині налічується лише 375 тисяч свиней, в основному у приватному секторі.

Напишіть відгук