Хороша річ Скайп, знаходжу друзів, з якими не бачилася давним-давно.
Ось знайшовся Михайло, колись він був душею компанії, але рано женився, пішли діти, і він випав з нашого кола. І раптом знайшовся, і в числі іншого розповів таку історію.
Все у нього йшло добре, дружина дісталася просто на заздрість, троє дітей тільки в радість, бізнес розвивався в такому темпі, щоб жити з нього було можна, а уваги до себе не залучав ні з боку податкової, ні з боку братків. Словом, щастя і пруха повні.
Спочатку аж не вірилося, потім звик і думав, що завжди так і буде. А на двадцятому році з’явилася в житті тріщина. Почалося з старшого сина.
Мене батьки виховували суворо, і як підріс, казали по сторонам членом не розмахувати, а вибрати гарну дівчину до душі, одружуватися і будувати сім’ю. Я так і зробив і ні разу не пошкодував. І дітей своїх цьому вчив. Тільки чи то часи змінилися, чи то дівчата інші пішли, але не може син такої дівчини відшукати, щоб дивилася йому в очі, а не нижче пояса, тобто в гаманець або в труси. І гроші є, і освіту здобуває, і зовнішністю Бог не обділив, а все якась бруд на нього вішається. І мається хлопець, і ми за нього переживаємо, словом, невесело стало в будинку.
Далі – гірше. Захворіла теща, поклали в лікарню, там вона через тиждень і померла. Відплакали. Тесть залишився один, не справляється. А батьки дружини попалися просто золоті люди, між своїми та її батьками ніколи різницю не робив. Забираємо тестя до себе, благо місце є. Дружина задоволена, діти щасливі, йому спокійніше. Все б добре, АЛЕ!
У тещі був пес – чи то чорний тер’єр, чи то ризен, чи то просто чорний кудлатий собака. Забрали і його, собі на горе. Всі гризе, дітей покусує, на мене огризається, паскудить, гуляти його треба виводити удвох, як на розвірці. Викликав кінологів, грошей давав без рахунку, щоб навчили, як з ним обходитися, без толку. Кажуть, простіше приспати. Тут тесть вирішив, що коли собачка помре, тоді і йому пора. Залишили до чергового разу. Діти ходять влітку в джинсах, з довгими рукавами: укуси від мене ховають, шкодують дідуся. До осені зовсім кранти: озвірів, гризе на собі шкуру, виє. Виявляється, його ще й треба трімінгувати. Об’їхали всі салони, ніде таких злісних не беруть. Нарешті, знаючі люди знайшли нам одного майстра, який візьметься. Подзвонили, призначили час: 7 ранку.
Наводжу. Затягують. Пес рветься, як скажений. Виходить молоденька дівчинка крихітних розмірів. Так і так, кажу, будь-які гроші, хоч під наркозом (а сам думаю, щоб він здох під цим наркозом, сил вже немає).
Бере вона у мене з рук повідець, велить прийти рівно без десяти десять, і спокійнісінько веде його.
Приходжу. Дивлюся, ця дівчинка вистригає шерсть між пальцями у шикарної собаки. Той стоїть на столі, стоїть прямо, гордо, не рухаючись, як лейтенант на параді, в роті у нього гумовий помаранчевий м’ячик. Я аж задивився. Тільки коли він на мене очей скосив, тоді я зрозумів, що це і є мій пес. А ця дівчинка мені й каже:
– Добре, що Ви прийшли, я вам покажу, як йому треба чистити зуби і вкорочувати кігті.
Тут я не витримав, які зуби! Розповів їй всю історію, як є. Вона подумала і каже:
– Ви, каже, повинні вникнути в його становище. Вам щось відомо, що його господиня померла, а йому немає. У його розумінні ви його з дому вкрали в
відсутності господині і насильно утримуєте. І раз він втекти не може, то він намагається зробити все,
щоб ви його з дому викинули. Поговоріть з ним по-чоловічому, поясніть, заспокойте.
Завантажив я кобеля в машину, поїхав прямо в старий тещин будинок. Відкрив, там пусто, пахне неживим. Розповів йому все, показав. Пес слухав. Не вірив, але не огризався. Повіз його на кладовище, показав могилку. Тут підтягнувся тещин сусід, своїх провідував. Відкрили міхур, пом’янули, псу запропонували, знову розговорилися. І раптом він ЗРОЗУМІВ! Морду свою задер і завив, потім ліг біля пам’ятника і довго лежав, морду під лапи заштовхав.
Я його не квапив. Коли він сам піднявся, тоді і пішли до машини.
Домашні пса не впізнали, а дізналися, так відразу і не повірили. Розповів, як мене підказала майстриня, і що з цього вийшло. Син дослухати не встиг, вистачає куртку, ключі від машини, просить в майстрині адресу.
– Навіщо тобі, – питаю.
– Тато, я на ній одружуся.
– Зовсім здурів,- кажу. Ти її навіть не бачив. Може, вона тобі і не пара.
– Тату, якщо вона перейнялася становищем собаки, то невже мене не зрозуміє?
Коротше, через три місяці вони й одружилися. Зараз підростають троє онуків.
А пес? Вірний, спокійний, слухняний, неймовірно розумний літній пес допомагає їх няньчити. Вони йому чистять зуби вечорами.