Пенсія. Крик душі

Поділитися

Другий місяць осені починається з особливої дати. 1 жовтня у всьому світі відзначають Міжнародний день людей похилого віку, проголошений Генеральною Асамблею ООН, а в Україні це також і День ветерана. Цей день – не лише можливість нагадати всім про людський обов’язок бути турботливими і милосердними до найповажнішої частини суспільства. Це і привід до роздумів щодо подальшої долі людства, його культури, взаємозв’язку поколінь.

За міжнародною класифікацією, особою похилого віку вважається той, хто досяг 65 років. Таких у світі нині – понад 629 мільйонів, тобто майже кожна десята людина на Землі. До 2050 року число їх у багатьох розвинених країнах збільшиться вдвічі, а загальна кількість складе 2 мільярди осіб.

За даними Держкомстату України, кожен 5 мешканець – це особа похилого віку, шоста їх частина самотні люди. Половині із самотніх людей потрібна допомога в повсякденному житті, особливо сьогодні, коли для багатьох пенсіонерів основним джерелом існування є пенсія, розмір якої не забезпечує нормального життя. Понад  80% з них вимушені існувати нижче «межі бідності», отримуючи пенсії менше 915 тис.грн., що аж ніяк не може забезпечити достойної якості життя.

З першого жовтневого дня набуває чинності й підписаний президентом України закон “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”. Як повідомлялося раніше, однією з причин проведення пенсійної реформи є той факт, що в Україні пенсіонерів багато, пенсії маленькі, зарплати в конвертах, а Пенсійний фонд є непосильним баластом для бюджету країни. Даний закон був прийнятий Верховною Радою ще 8 липня 2011 року. За нього проголосували 248 народних обранців. Документом підвищено пенсійний вік для жінок до 60 років, страховий стаж піднято до 30 років для жінок та 35 для чоловіків. Пенсійний вік чоловіків-держслужбовців підвищено до 62 років. Розмір максимальної пенсії для осіб, що втратили працездатність, прийнятим законом обмежується на рівні 10 мінімумів, тобто 7640 гривень. Також документ зменшує з 90 до 80% заробітну плату для обрахування пенсій для держслужбовців. Депутати залишили у проекті пенсійної реформи норму про те, що максимальна пенсія обмежується 10 мінімумами доходів.

Та ці цифри аж ніяк не додають оптимізму, тому ми запитали в літніх людей, як вони виживають в місті на таку мізерну пенсію?

–              (Олександр Різник, 69 років): Доводиться економити на багатьох речах, починаючи від одягу і закінчуючи, не повірите, їжею. Обираємо лише найнеобхідніше, бо дозволивши собі сьогодні “зайве”, завтра не вистачить на першочергове. В селі і те легше, там і життя інше – не так переймаєшся тим, що може їсти нема що та й клопоти там не ті.

–              (Катерина Самійко, 71 рік): Пенсії ледь вистачає на те, аби заплатити за світло, газ, воду. А ще ж потрібно і ліки купити (ми ж бо не молоді), і мати що їсти. Хочеться вже нарешті пожити для себе на старості літ, але це більше схоже на боротьбу за виживання.

–              (Марія Дикаш, 78 років): Тішить одне – що діти здорові, онуки мають хорошу освіту і ми живемо в мирний час. Несправедливо, що пенсіонери, як “беушні” меблі –покористувалися поки були придатні, а далі стали непотребом, мовляв, живіть як можете. Добре, що хоч діти допомагають, інакше страшно й подумати як би ми жили на одну цю дріб’язкову пенсію.

–              (Орест Лобовіцький, 80 років): Добре там, де нас нема – закордоном до пенсіонерів повага і шана, вони подорожують світом, мають вагомі пільги і ні в чому собі не відмовлять. Україна своїм дітям такої розкоші не дає, натомість маємо ціни на продукти харчування, продовольчі та промислові товари європейські, а пенсію таку, що й гріх це грошима назвати. Куди котиться це суспільство і що чекає нас завтра можна тільки догадуватись, але одне знаю точно – не такого ми сподівалися на схилі літ…не заслужили…

Ось така картина. Люди похилого віку переконані, що про них держава не те що не дбає, але й “обдирає до нитки”, адже нинішні пенсіонери все життя присвятили відданій праці на благо України, яка сьогодні навіть не в змозі про них піклуватися. Сумно, але це реальність, соромно, але не можновладцям…

Лілія Куленич.

Справа Тимошенко очима виборців

Дню вчителя присвячується. День вчителя: красуня і чудовисько