7 жовтня в райцентрі Носівка на Чернігівщині батьки втопили в колодязі двох синів — 4-річного Руслана і 2-річного Артема. Тіла дітей наступного дня дістали рятувальники. Підозрюваних у вбивстві 30-річного Тимура Шахкерімова та 26-річну Наталію Костюченко затримали. Вони перебувають в ізоляторі тимчасового тримання в Носівці, – пише gazeta.ua

10 жовтня. Стара, облуплена хата із повибиваними шибками. На дверях замок. Город заріс бур’янами. Розкидані дрова. У колодязі на шість кілець плаває картонка. Навіс повалений, поряд валяються дощечки, дитяча іграшка.

— Тімура знаю харашо, моя мама з ним три годи жила, — 22-річна Вікторія Легецька зупиняється біля двору. — Сначала в нього була жінка Наташа. Заболіла і вмерла. Остався син Денис, десь у другий клас ходить. Його забрали родичі матері. Потом Тімур зійшовся з моєю мамою Аллою. Наче все було добре. Але став бить маму. Ще й свою бабу замочив. Усе списали на нещасний случай. Мол, упала, вдарилася головою. А мама якось зайшла в комнату, а Тімур на колінах стоїть перед іконою і плаче: “Простіть мене, я не хотів її смерті. Я тільки штовхнув”. Потім справку знайшла, що в Тімура не все в порядку з головою. Мама покинула його.

Третьою женою була Яна. Та пожила з ним недовго. Четвертою — Юлька. У неї своїх троє чи четверо дітей було, ще й дєвочку од Тімура родила. Пили на дєтські гроші. Вона його теж кинула. Три годи назад появилася Наташа Костюченко, вона із села Іржавець. Прийшла зі своїм синком Русланом. Красівєнький такий. Із Тімуром вони Артьомку родили. Самі пили-гуляли, билися-мирилися. Діти всігда замурзані, голодні. Сусіди підгодовували. Чула, у магазині розказували: попросять малі їсти, так Тімур на них як визвіриться. То діти сирі макарони жменями мовчки їли.

7 жовтня Вікторія Легецька йшла до матері повз двір Шахкерімова.

— Наташа на лавочці сидить, брова розбита, лице від п’янки одутле. Питає: “Не бачила дітей моїх? Гуляли під двором і пропали. Ой, де мої діти, де вони єсть? У больницю їздила — немає. І в міліцію заявила. Пішла вона у двір, сіла на порозі хати. Міліції наїхало, усіх на ноги підняли, шукають дітей.

— На другий день іду до мами, — продовжує Вікторія. — Бачу, малі лежать біля колодязя, накриті одіялом. Люди розказують, що ввечері міліція привезла собаку. Той понюхав дитячу одежу і потянув до колодязя. Міліціонери присвічували фонариком, нічого не бачили. Опустили відро, воно вдарилося об дошки. Хто ж знав, шо тіла там дошками прикидані. Утром трупи достали. Тімур казав, шо він не міг їх вкинути в колодязь. А вона: “Дітям нічого було їсти, і я їх утопила”.

— Того дня Тімур і Наташа були випивші, — розповідає їхня сусідка Катерина Шульга, 64 роки. — Удень прибігає Тімур: “Ви не бачили дітей? Пропали”. Ні, кажу. Хоча моя невістка чула, як одне дитя верещало не своїм голосом, та вмішуватися не стали. Бо такі крики ми чули чи не щодня. То діти між собою поб’ються, то вона на малих кричить. У порівнянні з Тімуром Наташка — звірюка. Було, чуємо, діти їсти просять, а вона їх матюками криє.

Питаємо, чому сусіди не заявили в міліцію на недбалих батьків.

— Раз була заявила на свою голову. Тоді Тімур жив із Юлею. Троє дітей уже ходили, одне вона на руках носила, а п’ятим беременна була. Повіялися вони кудись із Тімуром на три дні, найменше з собою взяли. А трьох малих закрили в холодній хаті. Діти, бідні, плакали, і на вулиці було чутно. Ми їм їсти через віконце на мотузку передавали. Без сліз не можна було дивитися, як вони хапають. Я написала заяву в соціальну службу. Ті прийшли, Тімуру сказали, шо то я написала. Дітей забрали в больницю на пару днів і віддали назад. А Тімур із тих пір на мене вовком став дивитися. Я спокійно спати не могла нєсколько місяців. Прийде, спалить хату і отвічать не буде. Та й хіба служби не знали і не бачили, шо тут творилося? Притон — хто з тюрми вийде, той у них і сидить. Зброд з усієї Носівки.

Ми підійшли, коли ще малих шукали. Наташа комедію таку розіграла: “Де мої діти? Я за ними дивилася, а вони пропали”. Міліціонери, чужі люди, шукають, переживають, а вона сльозинки не проронила. Тімур виводив міліцію по всіх посадках.

Як дітей уранці діставали, я бачила у вікно, — продовжує Катерина Шульга. — Розчепірені, наче жабки, і закляклі.

42-річну Надію Дячок, матір Наталії Костюченко, зустрічаємо біля Носівського райвідділу міліції. Вона привезла дочці передачу.

— Горе в мене. Душа болить, — каже Надія Петрівна. — У неділю в Іржавці поховала онуків. У різних гробах. Вони лежали, як ангелочки, біленькі, красіві. Ні синяків, ні переломів не було. Вскритіє показало, що захлинулися водою.

Після обіду Наталію Костюченко привозять для відтворення злочину. Її рука пристебнута наручниками до руки міліціонера. У супроводі прокурора і шести правоохоронців ведуть до колодязя у двір. Сторонніх не пускають. Через якийсь час Наталія виходить із двору така ж незворушна, як і зайшла.

Кажуть, співмешканці того дня полаялися. Тимур схопив Руслана і кинув у колодязь. А жінка, щоб помститися, вкинула туди ж спільного сина Артема. Діти кричали хвилин із 10. Тоді батьки закидали їх уламками дошок.

Напишіть відгук