Член обласної Спілки журналістів, історик, краєзнавець, наш краянин Володимир Олексійович Кравчук збирає матеріали для написання книжки про історію Збаража і мріє, щоб вона найближчим часом потрапила на прилавки книгарень. Щоб зрозуміти, якою буде ця книга і про що, треба, передусім, дізнатися про самого автора та про його задуми.

Батько навчив ремесла, а мама прищепила любов до співу

Народився Володимир Олексійович Кравчук 25 серпня 1933 року в маленькому селі Пахиня на Лановеччині у багатодітній родині коваля. Сім’я, виховуючи дев’ятеро дітей – трьох дочок і шістьох синів, жила бідно. Виручали працьовиті руки батька-коваля, який змалку синів привчав до праці. – То була не просто фізична праця, а трудове виховання, – пригадує Володимир Олексійович, – бо, довіряючи нам ту чи іншу роботу, батько завжди пояснював, що і як треба робити, щоб було якнайкраще. Наказував – щоб люди поважали, треба  робити усе як годиться.

Завдяки батьковій науці сини добре засвоїли ковальську, бляхарську, мулярську та столярну справи.

– Якщо від тата я навчився різного ремесла, то від мами, яка співала в церковному хорі, навчився співати, – розповідає Володимир Кравчук. А ще дуже любив духову музику і за духовим оркестром міг іти на друге-третє село. Мабуть, тоді і зародилося у мене бажання здобути музичну освіту.

Мрія Володимира Кравчука здійснилася після служби у війську. Він став студентом Чортківського педагогічного училища. За три роки, не маючи музичної підготовки, освоїв техніку гри на скрипці, піаніно, народних та духових інструментах. У 1960-1961 роках вчителював на Лановеччині. Згодом, через сімейні обставини, був переведений у на роботу до Збаража у школу №1.

-12 років я викладав музику і співи у Збаразькій середній школі №1, – продовжує свою розповідь Володимир Олексійович, – а по сумісництву – у другій та третій школах міста. Крім того, організовував хори, ансамблі з якими виступав на різноманітних конкурсах, районних та обласних оглядах художньої самодіяльності, займаючи призові місця.

Будучи з дитинства фанатично закоханим у духову музику Володимир Кравчук створив шкільні духові оркестри, які виступали на високому професійному рівні. У репертуарі були союзний, республіканський, партійний гімни, похідні, похоронні марші, художні та танцювальні твори. Оркестри виступали  на різноманітних заходах: випускних вечорах у школах, демонстраціях на честь державних свят, святах молоді тощо. – Було й таке, пригадує Володимир Олексійович, – що під час виборів учасники шкільного оркестру, діти з шести-семи  навколишніх сіл, ночували у школі, щоб о 6-й годині ранку виконанням державного гімну відкрити початок голосування, а також їздили  на вантажівці вулицями міста і скликали виборців. За рік юні музиканти давали більше 40 концертів і все це, варто зазначити, безкоштовно.

Для додаткового заробітку Володимир Кравчук у вільний від учительської роботи час, організовує духові оркестри на тарному комбінаті, цукровому заводі, автопідприємстві, РайСТ, СПТУ-25. Вечорами, у вихідні дні, організовує хори та оркестри у Мусорівцях та Вищих Луб’янках.

Другою улюбленою справою, після музики, для Володимира Кравчука стала історія. Він закінчив Львівський університет, здобувши фах вчителя історії. З 1973 до 1993 року  –  викладає у першій школі історію, суспільствознавство, основи держави і права. – Будучи завзятим краєзнавцем, я обходив всі підприємства Збаража і Вишнівця та описав їх, – розповідає Володимир Олексійович. – З тими матеріалами, які, треба сказати, ще ніде не публікувалися я виступав з учнівськими лекторськими групами  у школах та організаціях міста. Виступи юних лекторів звучали по районному радіо, про них писали в газетах. Краєзнавчі матеріали використовував для проведення уроків історії, правознавства, лекцій біля дошок пошани, у музеях, біля пам’ятників.

Декілька років Володимир Кравчук очолював районне методоб’єднання вчителів історії, організовував історичні гуртки, був головою товариства з охорони пам’яток історії та культури, членом товариства «Знання». -Доводилося працювати у нелегкий час, – розповідає Володимир Кравчук. Програма з історії у старших класах була переповнена творами  Карла Маркса, Леніна. На урок з історії могли прийти окрім директора чи завуча представники комсомолу, райкому партії.

Зараз Володимир Олексійович Кравчук на заслуженому відпочинку, однак веде активний спосіб життя,  займається улюбленою справою – пише історію краю, зокрема Збаража. – Пригадуючи батькову науку, займаюся ковальством, бляхарною справою, а також садівництвом, виноградарством, – ділиться Володимир Кравчук. Написав історію рідного села, беру участь у написання історії Лановеччини. Друкуюся у газетах «Вільне життя», «Голос Лановеччини», «Народне слово».

-Проживши 50 років у Збаражі, – зазначає Володимир Олексійович, – знаючи кожну його вуличку, школу, церкву, підприємство і те, що 800-річний Збараж не має написаної власної історії, а лише окремі публікації у «Галицькій брамі», «Історичному віснику краю», «Наукових записках» НЗ «Замки Тернопілля», я вирішив зібрати матеріал для написання великої, цікавої, ілюстрованої історії міста.


Багато матеріалів з історії Збаража вже зібрано

– У вступній частині книжки я описав природні умови та загальні відомості про Збараж. При цьому  використав дуже цікавий матеріал  з «Червоної книги Збаражчини», яка побачила світ завдяки копіткій, наполегливій та багаторічній праці видатних природолюбів, краєзнавців, подружжя педагогів-географів Василя та Ніни Марцинишиних. Загальні ж відомості про райцентр зібрав сам, – розповідає автор майбутньої книги про Збараж.

До першої частини книги «Стародавній Збараж» наукові працівники НЗ «Замки Тернопілля» мають готові матеріали по таких розділах:

1. Давній археологічний та літописний Збараж.

2. Походження назви міста.

3. Власники Збаража, замків та їх герби.

4. Рятівні підземелля.

До другої  частини книги «Середньовічний Збараж», вони мають матеріали до роздумів:

1. Вулиці середньовічного Збаража. Пожежна частина.

2. Ринкова площа. Магістрат.

3. Оборонні споруди Збаража  під час українсько-польської війни (1648-1654 рр.)

4. Облога Збаража та битва 1648 р.

До третьої частини книги «Збараж в період нової та новітньої історії» я підготував матеріали до роздумів:

1. Збараж під владою Австрії (1772-1918 рр.)

2. Перша світова війна (1914-1918 рр.). Утворення ЗУНР.

3. Збараж вдруге під владою Польщі (1920-1939 рр.)

4. Події в Збаражі в роки Другої світової війни (1939-1945 р.)

5. Збараж в роки радянської влади (1944 -1991 рр.)

6. Життя Збаража у незалежній Україні (1991-2011 рр.)

При підготовці згаданих розділів використовував архівний, музейний, історичний матеріали, спогади ветеранів праці, Другої світової війни, старожилів міста.

При написанні матеріалу про діяльність у Збаражі Народного руху Володимир Кравчук використав «Народний Рух України на Збаражчині» у  двох книгах. Матеріал про участь збаражан у Помаранчевій революції зібрав і описав сам.

– Для збирання матеріалів до другої  частини книги – «Культурно-освітній і духовний Збараж», я розробив цілу систему анкет, – розповідає Володимир Олексійович, – для вчителів, директорів шкіл і позашкільних закладів, дитячих садочків, а також культпрацівників, працівників санітарно-епідеміологічної станції, Червоного Хреста, священиків, керівників спортивних товариств, промислових і транспортних підприємств, Збаражгазу та РЕМу.

Протягом року автор майбутньої книги про історію Збаража зустрічався з цими людьми, спілкувався, записував короткі історичні довідки про школи, церкви, підприємства та збирав біографічні дані.

– Завдяки щирій та активній допомозі головного лікаря Збаразької центральної районної лікарні Олександра Стасишена та старшої медсестри поліклініки Стефанії Вегери мені вдалося зібрати короткі  біографії 50-ти ветеранів медичної служби району, – зазначає Володимир Кравчук. А Олександр Вітюк надав альбом випуску двохрічних курсів медсестер при Збаразькому РК Червоного Хреста 1964-1966 рр. Віталій Назарчук дав альбом за 1987 рік «Наша сім’я» – саме так він називає свій колектив медпрацівників. Ну а Олександр Кізь дав понад десяток  фото, на яких зображені відомі лікарі, зокрема, Франц Ясінецький з дружиною, подружжя лікарів Гладиш, Матиян та інші.

За словами Володимира Кравчука, про лікарів Збаража зібрано стільки матеріалу, що якщо не вдасться його вмістити повністю в книгу з історії Збаража, то можна буде видати  окремою збіркою.

Про ініціаторів, організаторів та спонсорів будівництва храмів з наданням фото зовнішнього вигляду, іконостасів, церковних хорів здали інформації більшість священиків та церковних громад Збаража. Серед них церква Христового Воскресіння, Святого Петра і Павла. Детально описано історію будівництва Святопокровського храму.

– Не історичну довідку, а справжню історію Храму Різдва Христового написала керівник церковного хору Галина Сливка, – розповідає Володимир Кравчук. – Вона, зокрема, пише, що ініціатором та організатором будівництва цього храму була людина, яка з Божою поміччю згуртувала церковну громаду для цієї богоугодної справи – отець Василь Бумба. Написала, що площу під будівництво храму громада викупила у забудовників, що 29 жовтня 2000 року на місці майбутнього храму встановлено і освячено дерев’яний хрест. Цього ж року закладено фундамент церкви. Будівництво тривало з 2001 по 2006 рік. Назвала поважних спонсорів  жертводавців −-парафіян, навіть написала віршовані вітання найщирішим, найактивнішим. Кожна подія підкріплена фотографією.

Щодо підготовки історії міста Збаража, зокрема його культових споруд, то Володимир Кравчук тісно співпрацює з талановитим збаразьким фотографом Віталієм Ревуном.

Активно відгукнулися на пропозицію про збір матеріалів для книги також  Адвентисти Сьомого Дня, Свідки Єгови, християни віри Євангельвської, Римо-католицька церква.

Як зазначає Володимир Кравчук, хороші, цікаві і важливі матеріали про бібліотеки, кінотеатр, хори, оркестри, вокальні ансамблі підготували методисти РБК Ірина Славута і Марія Бороздіна.

Про  Збаразьких гирьовиків та їх досягнення детально описав двічі чемпіон світу, майстер спорту міжнародного класу Петро Багрій, який неодноразово прославив Збараж на міжнародній арені. А про спортивну гордість Збаражчини, борівську команду «Чемпіон» та її успіхи описав справжній патріот нашого міста, тренер клубу Петро Король. Про фізкультурно-спортивний Збараж  написав багаторічний  його керівник Дмитро Бутор.

Не  забарились з наданням матеріалів з історії підприємств Збаразький цукровий завод, «Агробуд», тарний комбінат, колишній ПМК-8, «Сільгоспхімія», Збаразьке АТП-16140, АТ «Збаражгаз», РЕМ.

Але прикро, що не відгукнулися колишня  «Сільгосптехніка», завод «Госплитва», цегельний завод, хлібозавод, «Квантор» і залізнична станція.

Щодо розділу «Освіта», то, за словами Володимира Олексійовича, найактивнішими виявились усі чотири дитсадки Збаража.

Ще не повністю здали матеріали з історії будівництва школи, її директорів, учнівський та педагогічний колектив ЗОШ №3 та школа – інтернат.

У зборі матеріалів з історії Збаразького ПТУ-25 велику допомогу надає інженер-механік, викладач спецдисциплін Богдан Нагай. Завдяки йому вдалось зібрати матеріали про  усіх десятьох  директорів ПТУ-25, починаючи з 1954 року, коли власне було засноване училище. Зібрано матеріали і про 13 ветеранів праці.

Дуже добре описав діяльність музичної школи починаючи з 1945 року, пригадавши  директорів, ветеранів праці, випускників, які стали відомими професійними музикантами її директор Віктор Добровольський.

Директор ЗОШ №2 ім. І.Я.Франка Ганна Альохіна надала цікаві відомості про школу більш як 100-літньої давності. Вона назвала прізвища та  імена десятків директорів школи, вчителів-методистів, надала фото гуртків, спортивної команди, школи, вчительського колективу.

– Мені прикро, що керівництво ЗОШ №1, в якій я працював понад 30 років, зволікає з наданням даних про історію навчального закладу, – додає Володимир Кравчук. – До сьогодні не виготовлене фото школи та педагогічного колективу. А вчителі-ветерани, з якими я працював, лінуються чи не бажають дати короткі біографічні відомості про себе, заповнити анкети, зсилаючись на  погану пам’ять.  На мою думку, коли пишеться історія школи, в якій ви працювали, то  ваш моральний обов’язок надати потрібну інформацію та ще й посприяти цьому. Не будьте просто заробітчанами, шановні колеги.

Збаражани хочуть мати книгу про історію свого міста

Як розповідає Володимир Кравчук, зустрічі та розмови з людьми засвідчили, що збаражани цікавляться історією свого міста і хотіли б, щоб вона була написана.

– Разом з тим, дуже прикро, – наголошує Володимир Олексійович, що є серед нас люди, які не мають навіть світлин батьків і нічого не можуть про них розповісти, а дехто навіть свою фотографію півроку шукає.

Я  думаю, що в наш час є всі можливості для видання справжньої історії нашого міста. Тут є  історики, географи, краєзнавці, письменники, журналісти, художники, хороші фотографи. Вагомі напрацювання з історії Збаража мають молоді творчі наукові працівники НЗ «Замки Теропілля» Володимир Данилейнко, Наталя Ганусевич, Руслан Підставка, Олег Мандрик та більш досвідчені Володимир Чайка і Микола Даниленко.

Писати історію Збаража треба вже, поки в пам’яті людей живуть події та імена героїв, борців за незалежність України.

Правда  й в тому, що частина людей неохоче надає інформацію, мотивуючи це тим, що нікому не буде профінансувати видання книги. Я ж впевнений, що знайдуться молоді патріотично налаштовані підприємці-меценати, які  допоможуть у цій важливій справі, повідомляє “Народне слово”

А ви, шановні збаражани, будьте патріотами та господарями свого міста, не будьте байдужими до його історії і сьогодення та  творіть свою історію.

 

Від редакції: цікаві матеріали про історію Збаража надсилайте

вчителю історії, краєзнавцю Володимиру Кравчуку за

адресою: м.Збараж, вул.Січ.Стрільців, 6, контактний телефон.:2-32-31.

Напишіть відгук