111

Золотопотіцьке лісництво – одне з найбільших за загальною площею (4552 га) у Бучацькому лісгоспі, тож не дивно, що директор держпідприємства Руслан Прокіпчук порекомендував навідатись саме сюди. А ще воно відоме своєю давньою історією, перегортаючи сторінки якої, ми дізналися, що у перші післявоєнні роки лісництво мало іншу назву – Соколівське, згодом його перейменували на Зубрецьке. В 60-их роках лісництво переїхало до Золотого Потоку, колишнього районного центру. Відтоді воно носить милозвучне ймення Золотопотіцьке. Тут, на місці військкомату, й вибудували адміністративну споруду лісництва під керівництвом лісничих С.Світового та А.Крушельницького. Звісно ж, посильну допомогу надавав лісгоспзаг, який тоді очолював Михайло Душак.

Відтоді сплинуло багато часу і багато що зазнало змін. На сьогодні посаду лісничого Золотопотіцького лісництва займає молодий та перспективний лісівник Сергій Гойдало, якому допомагає знаний фахівець із 42-річним досвідом у лісовій галузі Григорій Машталір. Завдяки панові Григорію ми дізналися достатньо і про минуле лісництва, і про його сьогодення…

Золотопотіцьке лісництво має 8 обходів, за якими закріплено майстрів лісу, які охороняють та захищають лісові території. Це Мирон Романюк, Анатолій Пивоварчук, Іван та Володимир Білаки, Василь Дзидза, Андрій Гурчак, Михайло Борик і Сергій Скрипник. Майже в усіх трудовий стаж за плечима, тому добре справляються з покладеними на них завданнями. На кожного майстра лісу припадає в середньому 500-600 га лісу, де переважають породи твердолистяних дерев – дуба, граба, бука та інших. За словами золотопотіцьких лісівників, у лісництві є кілька урочищ – Порохова, Костільники, Сновидів, Вадова, Чимерова, Заграбки, Семенське та Соколівське. Протяжність цих урочищ з півдня на північ майже 22 кілометри, а зі сходу на захід – 18. Південна частина лісництва – це мальовничий Дністровський каньйон, де у низовині виблискує на сонці широка тихоплинна ріка, а обабіч на горах розкинулися неозорі лісові масиви.

Разом із лісничим та його помічником оглядаємо доволі велике господарство. Навіть нефахівцеві у цій справі одразу ж стає зрозуміло, що у лісництві основними лісоутворюючими породами є дуб, клен та інші культури. Сірі лісові грунти зі середнім ступенем опідзолення якраз сприятливі для їх росту та дозрівання. У розсаднику, що неподалік Золотого Потоку, теж красуються молоді рослини дуба звичайного та червоного. Під час наших відвідин цього розсадника тракторист Євген Кирилюк якраз закінчив механізовану підготовку площі для нових насаджень. До речі, частину площі цього розсадника вже засіяли жолудями дуба звичайного, решту засіюватимуть навесні. Дружні сходи культури залежать від багатьох факторів, але насамперед від зволоження грунту. Проблемою є те, що вже кілька місяців поспіль немає опадів, тому розганятися на об’ємні посіви та посадження ризиковано. Цьогорічної весни Золотопотіцьким лісівникам вдалося посадити 18 гектарів лісових культур. В основному це зроблено на місцях зрубів, які засаджено повністю. Ще на чотирьох гектарах здійснено захисні насадження. Працівники лісництва кажуть, що могли б створити і більше молодих лісів, проте гостро відчувається нестача вільних площ для цих потреб, адже довколишні землі належать місцевим громадам, з якими не так просто знайти компроміс.

Золотопотіцьке лісництво виконує звичні для галузі завдання: охороняє флору та фауну від зловмисників, захищає ліси від хвороб та шкідників, садить та вирощує лісові культури і заготовляє деревину для промисловості. З першими завданнями лісівники справляються доволі успішно, проте із заготівлею деревини, як мовиться, не все гладко. Досвідчений лісівник Григорій Машталір каже, що заготівля залежить від структури лісів. У 80-их роках, наприклад, тут щорічно на площі 410-415 гектарів молодняків здійснювали майже 190 гектарів освітлень, 200-205 гектарів прочисток та 60 гектарів прохідних рубок. Лісництво заготовляло 3-4 тисячі кубометрів деревини лише від рубок головного користування. Було 12 обходів та кілька майстерських дільниць. За 20 років обставини суттєво змінилися. Якщо, скажімо, 1982 року здійснювали реконструктивні рубки прифронтових грабняків та інших порід, то тепер є лише залишки технічно стиглої деревини. Молодняки, як відомо, переходять у середньовікові, а колишні середньовікові – у пристигаючі та спілі ліси. Для його заготівлі, наголошує Григорій Григорович, потрібно чекати ще орієнтовно 40 років, а дуба та інших – 120. Зважаючи на зазначене, лісництво наразі значну увагу приділяє лісозахисним, господарським та природозахисним функціям.

Прес-служба Тернопільського обласного управління

лісового та мисливського господарства

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.