Є один не зовсім веселий життєвий анекдот. Після кожного нагадування кредитора про необхідність повернути гроші позичальник відкривав записник, знаходив його прізвище і заспокоював: «Усе гаразд, ти тут значишся». Минав якийсь час, кредитор знову своєї… Урешті боржникові уривається терпець: «Ще раз заїкнешся, то взагалі викреслю зі списку!».

Здається, у подібну ситуацію можуть потрапити кредитори ДП «Зарубинський спиртовий завод», що в Збаразькому районі на Тернопільщині. За кілька років це підприємство не повернуло їм жодної копійки.

— А завод — у стадії банкрутства, його можуть розтягти і за безцінь приватизувати, — непокоїться один із кредиторів, керівник ТОВ «Проскурів-урожай» з Хмельницького Іван Рудик. — Лише нашому господарству він винен 685 тисяч гривень за отриману ще у 2008 році кукурудзу. Чекають грошей десятки інших агроформувань, зокрема відома фірма «Зоря» імені Плютинського з Рівненщини. Також «у черзі» банки, органи Пенсійного фонду, податкова інспекція… Щоб не опинитися біля розбитого корита, як це нерідко трапляється, ми створили комітет кредиторів. Сподівались, що разом із судом, призначеним арбітражним керуючим — розпорядником майна заводу змусимо керівництво підприємства виплатити заборговане. Та — марно. Попередній директор заводу Коржений безоглядно вирізав частину обладнання і продавав на брухт, а нинішній керівник Колосок усіляко ухиляється від проведення інвентаризації майна та аудиту фінансово-господарської діяльності.

Дивно, але звичайна гуральня охороняє свої таємниці, як надсекретний військовий об’єкт. Мабуть, таки є що приховувати. Наприклад, в результаті однієї з перевірок контролюючі органи виявили чималу кількість нелегальної «спиртовмісної рідини» (так записали в акті). Якби, підказує Іван Рудик, «неплатоспроможне» підприємство реалізувало її, то значно б зменшило свої борги перед кредиторами. Однак «вогняну воду», знайдену на території (!) заводу, який цілодобово охороняється, відповідні органи визнали… «нічийною». Мовляв, не змогли знайти її господаря, відтак начебто конфіскували на користь держави. Комітет кредиторів у ту байку не повірив, звернувся до прокуратури області, щоб перевірила законність цього рішення, проте відповіді не отримав.

— Завод ще «живий», міг би продуктивно працювати, лише треба навести елементарний порядок, — не сумнівається Іван Рудик. — І ми, кредитори, у цьому дуже зацікавлені. Наприклад, коли у його роботі почалися перебої, наше господарство запропонувало постачати сировину з відстроченням оплати. В такому разі гарантувати повернення позички мав би зареєстрований у райдержадміністрації договір, за яким завод із нашого зерна виробляє спирт, реалізовує його, а потім розраховується з кредиторами, бюджетом і т. д. Але цю ідею чомусь відкинуло керівництво підприємства-боржника, яке в критичній ситуації мало б хапатися за найменшу можливість зберегти виробництво.

У липні 2010-го уряд прийняв постанову № 672 про реорганізацію галузі. Мета — «підвищення ефективності функціонування державних підприємств спиртової та лікеро-горілчаної промисловості». І вже у листопаді того ж року в Зарубинцях після тривалого простою відбулася урочиста церемонія пуску заводу з участю голови ОДА і заступника гендиректора новоствореного ДП «Укрспирт» М. Лабутіна. Було сказано, що держава вклала у підготовку підприємства понад 20 мільйонів гривень, заготовлено 400 тонн сировини. Тож не тоненькою цівкою, а бурхливим потоком мав би политися спирт…

Однак кредиторів той потік оминув, не принісши їм жодної гривні. Хоча, мабуть, немалі кошти там крутилися… Скажімо, в березні 2011-го ревізори КРУ в Тернопільській області виявили на «секретному» заводі фінансових порушень на суму майже 5,5 млн. грн.

Кредитори, переконавшись, що їх давно вже обманюють (просочилися відомості, що протягом 2010-2011 рр. завод виробив 30 — 40 тисяч декалітрів спирту, а заборгованість при цьому… зросла), спробували відсторонити директора підприємства І. Колоска. Проте безуспішно — господарський суд Тернопільської області залишив його на посаді. Наприкінці 2011-го комітет висловив недовіру арбітражному керуючому Р. Суслову, бо «не виявляє наполегливості у відстоюванні інтересів кредиторів», та його заміна — лише у компетенції суду.

Не додає оптимізму щодо повернення кредитів і згадана постанова уряду. Вона позбавила спиртозаводи статусу юридичних осіб, перетворивши їх на «цехи» державного підприємства «Укрспирт», які самостійно мало що вирішують. До речі, підприємство зареєстроване у м. Броварах під Києвом, тож левова частка податків тепер стікається туди. А для дотаційної Тернопільщини це велика втрата, адже заводи регіону, виготовляючи третину українського спирту, раніше щороку відраховували до обласного бюджету 20-25 мільйонів гривень. Нині ж — мізер.

Після централізації галузі «з метою підвищення ефективності функціонування державних підприємств» не минуло й півтора року, як під прапором боротьби з «тінізацією» виробництва спирту високі чиновники заговорили про наступний етап реорганізації безправних «цехів-підрозділів» (але з прихованим високим економічним потенціалом) — роздержавлення. Як заявив в одному з інтерв’ю міністр агрополітики Микола Присяжнюк, Україна повинна розпрощатися зі своєю унікальною монополією — «виробництво має бути зосереджене в руках бізнесу», повідомляють “Сільські вісті”

…«Лежачий» спиртозавод у Зарубинцях, вочевидь, до того вже «дозрів». Його приватизація, мабуть, недорого обійдеться новому «ефективному» власникові — свої затрати він швидко «відіб’є». От тільки чи дочекаються повернення давніх боргів кредитори, зокрема сільгосппідприємства, які з кожним роком усе гостріше відчувають нестачу коштів для оранки, сівби, збирання врожаю? Чи не почують у відповідь уже знайоме: «Так, ви значитесь у списку…»?

Напишіть відгук