111

На прохання тернопільських студенток Юрій Андрухович не міг під завісу зустрічі не прочитати вірш “Пам’ятник” (див. відео з 12 хвилини)

На неофіційному сайті письменника йдеться, що «Пам’ятник» – один з небагатьох  віршів Андруховича, які він написав з дуже конкретного приводу.

“У квітні 1990 року ми з Небораком та Ірванцем відзначали ПП Бу-Ба-Бу (Перше П’ятиріччя Бурлеску-Балагану-Буфонади). Цю подію було відсвятковано у товаристві кількох десятків симпатичних і не надто симпатичних, але так чи інакше приємних людей у підвальному кафе «Лис Микита», що начебто належало Львівській філії Спілки письменників. На святкування ПП Бу-Ба-Бу я спеціально приїхав з Москви, це була особлива пригода: доба в потязі, пиятика у Львові, доба в поїзді. За кілька годин перед виїздом з московської гуртяги я несподівано для себе самого сів за друкарську машинку і почав виклацувати на ній вірш, який наче народжувався сам собою. До речі, вперше в житті я писав вірш не від руки—настільки легковажно я ставився до того тексту. Коли згодом під час львівської пиятики я прочитав його вголос для всього товариства, то це був вибух. Особливо всім сподобалась ідея, що майбутній пам’ятник нам, бубабістам, буде поставлено «перед Оперним, в центрі». На той час там ще стояв Ленін, його демонтували того ж року у вересні, ніби на моє замовлення. Однак пропозиція перейменувати проспект Леніна у проспект Бу-Ба-Бу чомусь не знайшла підтримки в тодішніх батьків міста.

Остання строфа «Пам’ятника» має дві версії – зазвичай я більше схильний до м’якшої, тій, де використано слово «хрін», а не «х**». Крім того, після здобуття Україною незалежності дещо втратив актуальність первісний варіант «І навіки застигнемо ми в незалежному Львові». Актуальна версія передбачає «в божевільному Львові». Саме так цей рядок прозвучав уперше зі сцени Львівської опери під час виконання «Крайслера Імперіала» восени 1992 року.”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.