Із 3 до 12 серпня пасторально-місійний відділ Української Греко-Католицької Церкви всьоме організовує десятиденну Міжнародну пішу Прощу мігрантів і їх родин від Самбора до Зарваниці загальною відстанню 250 км.

Україна як держава заробітчанам майже не допомагає. Україна, за Конституцією правова, демократична і соціальна держава «розписалася» у своїй непрофпридатності як тільки її громадянин задумався про заробітки. Прикро вголос визнавати, але інші держави набагато більше допомагають нашим співвітчизникам, бо Україна, яка неспроможна була своїм громадянам зарадити вдома, не дуже прагне опікуватися ними і надалі.

За такої ситуації про людей мусить дбати Церква, бо, як і колись, і нині людей рятує Віра. Віра в Бога на чужині – то ве­ли­ке щастя! У такому вже є певна тра­ди­ція в українців. Ще наші прадіди, із першої хвилі, приїжджали до Гамерики з порож­німи кишенями, але з вірою в Бога. Вони будували церкви направду швидше, аніж свої власні хати. Нинішні наші українці та­лановиті не менше. І враження на чужині їх переповнюють, може, ще більше. Навіть Шевченка пере­співують: Не називаю її раєм… тої Італії!

У нинішньому часі на офіційному цер­ковному рівні Синодом УГКЦ прий­нято ок­реме Звернення щодо ситуації україн­ських трудових емігрантів. Засі­даючи у Новояворівську 30 червня – 1 липня 2009 року, церковні ієрархи му­сили визнати, що незважаючи на масш­табність феноме­ну трудової еміграції з України він не отри­мав належної уваги з боку політичних кіл, а значить, і дер­жавних структур. «Попри декларативну зацікавленість, і то дуже рідкісну, фак­тично жодна із політичних сил не запропонувала цілісного підходу до вирішення проблем та конкретних дієвих кроків його реалізації», — прямо гово­риться там.

УГКЦ не випадково опікується міг­рантами. Саме її вірні в тяжкий період істо­рії Церкви і врятували саму Церкву. Бо не було би їх на теренах світових, куди радянська влада аж ніяк не могла дотяг­нутися, – не було би і єпископів таких, які мали силу волі заявити всьому світові про митрополита Йосифа Сліпого на Другому Ватиканському Соборі.

Сама Церква постановила визначити першу неділю після Різдва (Пам’ять святих і праведних Йосифа Обручника, Давида царя і Якова, по плоті брата Господнього) Днем мігранта в Українській Греко-Като­лицькій Церкві.

«Законодавчим» органом Церкви ут­во­рено Пасторально-місійний відділ задля представлення Главі УГКЦ потреби вірних у тих країнах, де немає відповідних церков­них структур. До таких країн від­не­сено, певно, півсвіту. Ще раніше у 2006 році Си­нод єпископів визначив стра­тегію роз­вит­ку нашої Церкви, яка сформульована як «Святість об’єдна­но­го Божого люду».

Як пояснює Блаженніший Святослав, «об’єднаного Божого люду — оскільки сьо­годні наша Церква направду є по­ши­рена по цілому світі». У греко-католи­ць­ких семінаріях запроваджено викладання загальної місіології та місіології Україн­ської Греко-Католицької Церкви. А се­мі­наристи-старшокурсники мають зу­стрічі із практикуючими місіонерами. У Церкві готують до душпастирської діяль­ності за кордоном тих отців і монахів, а також і мирян, які зголошуються при­свя­тити себе такому служінню.

Між іншим, в Івано-Франківській духовній семінарії імені Священомученика Йосафата УГКЦ із 25 черв­ня по 1 липня проходив професійний курс з місійного служіння, в якому взяли участь 68 семінаристів останнього року навчання із Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Дрогобицької семінарій. Сту­денти семінарій з п’яти областей Ук­раїни вивчали прак­тичні аспекти душ­пастир­ського служіння поза межами України. Про особливості душпастирю­ва­ння, яке проводить УГКЦ на Сході, Центрі України та за кордоном, розпові­дають експерти, безпосередні учас­ники місій.

Виконавчим секретарем Пастора­ль­но-місійного відділу УГКЦ призначено священика Василя Поточняка. Взагалі-то, о.Василь заробітчанам віддав 15 років сво­го жертовного священичого служі­ння. Мав особисту місію від Блажен­ні­шого Любомира відшукувати українців в Італії, за­сновувати українські церковні громади в різних італійських містах, налагоджувати та розвивати церковно-громадське життя серед українців Італії.

Діяльність Пасторально-місійного від­ділу зосереджена не тільки за кор­доном, але також в Україні. Для україн­сь­ких заро­бітчан, котрі повернулися до­дому, в Укра­їні створюються громадські організації, проводяться щомісячні зу­стрічі родин міг­рантів, упродовж шести років відбу­ваються 10-денні піші прощі із Сам­бора до Марій­ського відпустового центру в Зар­ваниці. Бо Церква є насам­перед Церк­вою, а тому первісним зали­шається про­по­ві­ду­вання Слова Божого. В тому числі і через молитву. Як каже Блажен­ніший Любомир, «молитва має ве­лику си­лу. Молитися не за таку чи­ та­ку роз­в’язку. Не мета мо­лит­ви — радити Богові, як воно буде кра­ще. Не думаю, що Бог потребує радників. У своїй мо­литві ми мусимо поручити Бо­гові свою ситуа­цію, — він бачить вихід із нашого глухого кута краще за нас. Він уміє розв’язувати будь-що. Це надзви­чайно важливо — свідомо залишити вибір Бо­гові!».

Церква щодня молиться за тих, хто виїхав з України в пошуках «хліба насущ­ного». Складовою системної роботи УГКЦ щодо душпастирської опіки міг­рантів є Прощі у намірах сімей заро­бітчан та їх родин, які зорганізовує від мо­менту створення Пасторально-місій­ний відділ Церкви.

Проща — це насамперед одна із форм прославлення Бога живого! Це своя дорога кожного до Бога, наша дорога Його сліда­ми, де ми Спасителю співчу­ваємо, кає­мося щиро, постійно перебу­ваємо в кон­такті з Богом! Це не тільки пізнавальна екс­курсія й розважальний похід! Насам­перед, Проща – то є духовна праця христи­янина! Тому Проща як особ­лива форма душпастирської опіки і «прижилася» в заробітчан.

Проща «Самбір-Зарваниця» — це не разова акція в рік для її паломників, а ско­ріше всього ціль життя. Багато є в Ук­раїні благословенних місць, а за­ро­бітчани собі об­любували й вибрали Сам­бір і Зарва­ницю. Між іншим, нині Бла­женний Папа Іван Павло ІІ, відвідуючи десять років тому Україну, свою апос­то­льську подорож до нашої країни поручив Зарваницькій Бо­го­ма­тері, і попросив у неї заступництва для «усіх християн, усіх чоловіків і жінок доброї волі, які живуть у цій великій Країні»!

Церква таку Прощу організовує вже всьоме. А 24 липня 2005 року, як прига­дують самі мігранти, то були їхні перші кроки в Україні. Тоді в Дрогобичі вони зорганізували першу свою зустріч з діть­ми, на яку з’їхалися з усієї України. Далі була перша піша Проща від Самбора до Зарваниці. «Це були не просто піші де­сять днів, це було десять днів родин­но­сті!», — пригадує пані Оксана. Органі­за­торами тої Прощі була Церковна громада УГКЦ м. Болоньї (Італія) та Карітас Сам­бірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ.

7 липня 2006 року о 7 годині ранку в храмі Різдва Пресвятої Богородиці м.Сам­бора розпочалася Свята Літургія за па­лом­ників Самбір-Зарваниця та ро­дини заробітчан. Літургію відслужили о.Василь Поточняк — духовний опікун українців гре­ко-католиків м.Болоньї (Іта­лія), о.Ігор Козанкевич – духовний опі­кун «Карітасу» Самбірсько-Дрого­би­цької єпархії, о.Бог­дан Добрянський – декан Храму Різдва Пре­святої Богоро­диці м.Самбора. З Сам­бора о 9.30 вийшло 24 паломники, а до Зарваниці прийшло 65 прочан. У 2007 році проща із Самбора до Зарваниці мала 260 км. Із Самбора ви­рушили 82 паломники до Зарваниці прийшло 115 паломників. У 2008 році — 250 км із Самбора вирушило 90 палом­ників, до Зарваниці прийшло 125.

Початок прощі – 3 серпня 2012 р.Б. ( у п’ятницю).

7.00 – Свята Літургія в храмі Різдва Пресвятої Богородиці м. Самбора

9.30 – Вихід прочан зі Самбора від храму Різдва Пресвятої Богородиці.

Прихід у Зарваницю в суботу 11 серпня (в обідню пору).

МАРШРУТ

VII Міжнародної десятиденної пішої прощі родин мігрантів

із Самбора в Зарваницю 3–12 серпня 2012 р.Б. (загальна відстань 250 км.)

3 серпня, п’ятниця:

Самбір – (3 км) Ралівка- (3км) Нагірне –(4 км)-Вільшаник – (4км) Черхава – (2км) ЛУКАВИЦЯ (обід) – (13 км) ПІДБУЖ (вечеря, нічліг) – всього 29 км.

4 серпня, субота:

Підбуж – (3 км) Залокоть – (3 км) Опака – (10 км) СХІДНИЦЯ (обід) – (6 км) Урич – (5 км) ПІДГОРОДЦІ (вечеря, нічліг) – всього 27 км.

5 серпня, неділя:

Підгородці – (8 км) Крушельниця – ( 3 км) Корчин – (5 км) ВЕРХНЄ СИНЬОВИДНЕ (обід) – (10 км) ТРУХАНІВ (вечеря, нічліг) – всього 27 км.

6 серпня, понеділок:

Труханів – (6 км) Скелі Довбуша, Бубнище – (6 км) Тисів – (6 км) БОЛЕХІВ (обід) – (8 км) Долина – (8 км) ВЕРХНІЙ СТРУТИН (вечеря, нічліг) – всього 34 км.

7 серпня, вівторок:

Верхній Струтин – (4 км) Нижній Струтин – (4 км) Рожнятів – (4 км) Рівня – (2 км) ВЕРБІВКА (обід) – (2 км) Красне – (15 км) РОСІЛЬНА (вечеря, нічліг) – всього 31 км.

8 серпня, середа:

Росільна – (4 км) Хмелівка – (3 км) Глибоке –( 2 км) СТАРІ БОГОРОДЧАНИ – (11 км) Лисець – (4 км) Крихівці – (5 км) ІВАНО-ФРАНКІВСЬК (вечеря, нічліг) – всього 31 км.

9 серпня, четвер:

Івано-Франківськ – (8 км) Тисмениця – (8 км) КЛУБІВЦІ (обід) – (5 км) Остриня – (5 км) Олешів – (3 км) НИЖНІВ (вечеря, нічліг) – всього 29 км.

10 серпня, п’ятниця:

Нижнів – (4 км) Діброва – (3 км) Добромишль – (4 км) КОМАРІВКА – (6 км) Криниця – (6 км) КОВАЛІВКА (вечеря, нічліг) – (4 км) ДОБРОВОДИ (вечеря, нічліг) – 27 км.

11 серпня, субота:

Доброводи – (16 км) ЗАРВАНИЦЯ (обід)

Напишіть відгук