Голки в мішку не сховаєш, як і кандидата від влади не утаємничиш. Для традиційно патріотичних жителів Борщівського, Заліщицького та Чортківського районів великою загадкою останніх місяців було питання: хто з кандидатів висуванець влади?

 Прочитавши цю історію ви зрозумієте, чому офіційний кандидат від Партії Регіонів у окрузі № 167 пан Петренко – це “політичний клоун”, завдання якого відволікати увагу населення від справжнього провладного кандидата. План влади полягав у тому, щоб владного кандидата зробити «своїм» для місцевого населення. Відтак, ще півтора року тому відставний міліціонер Бедриківський не пропускав жоден районний офіційний захід, публічно святкував усі професійні, релігійні та державні свята. Інформацію про місце і час планованого заходу він отримував заздалегідь від апарату районної ради і адміністрації. Готувався заздалегідь,  навіть до дня місцевого самоврядування календарі надрукувати встиг. Тоді усіх голів сіл зігнали на захід у райцентр, показали концерт і тицьнули в руки календар на 2012 рік з настійною «рекомендацією» повісити у сільраді, щоб жителі бачили і звикали до «світлого» образу генерала-земляка. Для більшої солідності на заходах його завжди супроводжували голова райдержадміністрації Олег Барчук та голова райради Іван Дрозд.

 Організацією просування майбутнього кандидата безпосередньо займалися заступник голови райради, член Демпартії Василь Лопушняк та керівник апарату райради Володя Кулачковський. Досвід виборів ці двоє мають значний, особливо в галузі виборчих фальсифікацій. У 2010 році Лопушняк з колишнім однопартійцем Дроздом забезпечили перемогу в Заліщицькому районі на виборах до райради Партії Регіонів та Демпартії. В результаті у райраді ці партії створили більшість. Дрозд перейшов у Партію Регіонів і очолив раду. А Лопушняк, як вірний товариш, став першим заступником Дрозда у раді і перейняв керівництво Демпартією. Сьогодні вони удвох мають доручення зробити те саме для Бедриківського. Їх часто можна побачити в робочий час на службовій машині районної ради у кортежі генеральського Лексуса із супроводом у “робочих” поїздках по району.

 Спочатку з Бедриківського зробили земляка, який усе життя гірко тужив за рідними Заліщиками, але робота у Києві не давала можливості бувати вдома. Проте той факт, що його мама вже  давно живе в Чернівцях кандидат вперто замовчує. Отож у Заліщики він міг приїздити тільки до батька, другого секретаря Заліщицького райкому КПУ. Або до брата, який прославився на на увесь район кришуванням незаконних кар’єрів червоного каменю в селах Устечко, Нирків і Нагіряни, розграбованим колгоспним майном у с.Садки та іншими кримінальними витівками.

 Наступним завданням було зробити з Бедриківського патріота. Усі заходи патріотичного характеру не проходили без особистої і фінансової участі Бедриківського. Навіть відновили випуск газети “Наш прапор”, яку в радянський час закрили однопартійці його батька. Образ патріота і борця за Україну якось не дуже личив працівнику найбільш корумпованої структури – міліції. А той факт, що за три роки він став тричі генералом (у 2006, 2007, 2009 роках), заслуженим юристом (2006), кандидатом юридичних наук (2010)  тільки посилює враження про самозакоханість і корумпованість персони Бедриківського. Відтак піарники вирішили промовчати про його міліціянтське минуле, обмежившись лише згадуванням про генерал-полковничий чин, а агітатори вдало запустили чутку, що він військовий.

 Враховуючи ментальність мешканців тернопільської області і високий авторитет церкви, Бедриківський регулярно відвідує церкви, вносить пожертви, отримує церковні нагороди. Проте,  якщо він справді така релігійна людина і відстоює українську церкву, то чому у 2007 році, будучи начальником Житомирської міліції віддав УПЦ Московської патріархії вилучені у крадіїв ікони, вартістю понад 2,5 мільйони доларів, що були викрадені в православних і греко-католицьких церквах України? Чому ці ікони він подарував на честь 15-річниці проведення Харьківського розкольницького собору, яким було розколото українську православну церкву і створено УПЦ МП? Невже так праглося того ордена з рук настоятеля УПЦ МП Володимира?! Невже такі вчинки личать українським патріотам? Це нагадує позицію депутатів Верховної Ради від ПР і КПУ, які в січні цього року голосували за закон про передачу у власність московської церкви Києво-Печерської і Почаївської Лавр.

 Та найскладнішим було завдання зробити з міліціонера благодійника. Міліціонерам благодійність не притаманна. Брати вміють, давати – ні. Яскравим прикладом істинної благодійності Бедриківського було передача релігійній громаді села Хмелева пиломатеріалів для ремонту купола церкви,  який згорів. ДАІ по завданню колишнього патрона зупинило місцевого підприємця, який перевозив деревину і під погрозою розправи  змусили “поофірувати” громаді від імені Бедриківського майно на суму майже 25 тисяч гривень. Для прикриття було використано громадську організацію “Тернопільське земляцтво у Києві”. Хоча за роки існування цієї організації жоден тернополянин не зможе пригадати аби однієї благодійної акції за її участю. За 2011-2012 роки жодної копійки по рахунку Тернопільського земляцтва не проходило, а серед засновників і керівництва організації Бедриківського, як свідчить довідка з Єдиного державного Реєстру юридичних осіб, не значиться. То звідки ж така щедрість? Якщо як у випадку з пиломатеріалами у Хмелеві, то нехай Бог боронить Україну від таких благодійників.

Продовження читайте завтра

Напишіть відгук