111
Відома українська журналістка, поки що діючий народний депутат Ольга Герасим’юк побувала днями у французькому Луврі. Вона поділилась враженнями у своєму акаунті у Фейсбуці.
Я приїхала в Лувр з самого ранку – але вже великі черги зміїлися коридорами до головних виставок. І все ж роздвоювалися – наліво до нашого Пінзеля, праворуч – до Рафаеля.
Іоанн Георг Пінзель чудово почувається тут, у невеликій терракотовій залі , вікно в ній відкрили на Піраміду, за вікном світлий дощ… Пінзель помер, я зараз порахувала, 250 років тому, згідно даним Лувру. А взагалі ніхто не знає – ні де ц коли народився, ні де й коли вмер. Заведено думати, що в Бучачі. Були там?Ім’я його, як з німецькоі перекладати, значить чисту дурницю – “Щітка” тай усе, тобто наш ” пензель”:) Галичина, де він народився, жив і вирізав із дерева всі ці своі шедеври, тоді належала до Польщі, але вже давно-давнісінько – до нас. Про що й розповідають музейні карти, щоби пояснити відвідувачам із усього світу, – хто й з якоі такоі землі Украіни цей автор, що так несподівано зібрав тут такі натовпи.
Все це привезли від нас. Написи під фігурами – Lviv, Ternopil, Ivano-Frankivsk, Buchach, Horodenka…Везли непросто, щось там гальмувалося.
Розповідають, що директор Лувру зараз у захваті й каже : давайте ще таке!
Французи самі знайшли грошей, щоби підреставрувати ці древні золоті фігури, в яких стільки емоцій, ніби то і не 18 вік – і все ж по відбитих пальцях, слідах шашелю на головах фігур,відпиляних руках ангелів, на фото з 1939 і 2009 років- видно, що Пінзелю не дуже пощастило з батьківщиною потім, після смерті. Але знімок, на якому Борис Возницький обнімає одну понівечену дерев’яну фігуру, з підписом під ним – ” мсьє Вознюк чудом врятував ій життя”, пояснює, що в тій загадковій печальній краіні Украіні порятунок геніів, тай взагалі порятунок, – справа геніальних одинаків чи одиниць… От цей одинак – взяв і загинув за кермом автомобіля …І розімкнув обійми – і тепер за цих ангелів і святих, і за цього розіп’ятого дерев’яного Христа страшно. Вони не дотяглися своіми обламаними пальцями обняти свого 85-річного Спасителя. Хай порозкошують ці шедеври тут, потішаться тим, як світяться очі людей з усього світу, дивлячись на них…А зовсім скоро, буквально за 17 днів, у Львові назвуть галерею іменем Возницького, який ось ще трошки – й сам би випив шампанського на честь того, що працював тут рівно 50 років….І на виставку сюди, в Лувр, приіхав би, і всі оці люди вклонялися би сивому мсьє за те, що він відкрив світу цього дивовижного Пінзеля…
Японська дівчина примостилася з альбомом і змальовує, дві наглядачки пильно стежать, аби ніхто не посмів клацнути тут фотоапаратом.
Украіна живе зараз в Луврі. А я заіхала пройтися повз неі тут залою й підморгнути : рада за Тебе, стара!
Повз мене пройшов хлопчак, мугикаючи англійську пісеньку, вбраний у червону майку з написом на грудях ” КГБ”:) Він намагався сфоткать пінзелевого золотого ангела, та був делікатно насварений дівчиною-наглядачкою, що відібрала в нього буклет, погортала й тицьнула на сторінку, де дрібненько було написано ” no foto”. Юний КГБіст не розсердився, але, я бачила, що він все одно потім його сфотографував. І ясно, що всі сьогоднішні збіги й асоціаціі, дощ у Парижі й сніг в Украіні, золоті дерев’яні ангели з Галичини в цій теракотовій лувровій залі, японська учениця, що намагалася повторити лініі, які молодий галицький чоловік із 18 століття так незбагненно вигнув , як ніби це не дерево, а шовк, – ясно, що все це може бути просто історія. Але я іі не вигадала. Вона була сьогодні, 3 грудня. Я просто переповіла.

— здесь: Musée du Louvre

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.