Ось і дочекались тернополяни лютого. Як нестримно летить час! Здається, ще недавно ми тішилися новорічними обрядами, а вже почався відлік лютого — останнього місяця зими. Хоч за своїм характером він і найконозистіший, та все ж сонце повертає на весну — день уже збільшується майже на три години; мудро підмічено в народномуу прислів’ї: “Лютневий сніг весною пахне”. Сьогодні у Тернополі точно…

У багатьох народів, зокрема і в нас, до прийняття християнства, останній місяць зими завершував річний цикл. Це ж стосувалося й давніх римлян. Оскільки лютий вважався завершальним місяцем року, то і його назва означала «очищення» (по-латинському «фебруаріс»). Нею й до сьогодні користується більшість європейців. Серед слов’янських народів мають «власні» назви поляки — «люти» та сербохорвати — «веляча» (щоправда, тут послуговуються і латинською назвою).

На Україні, як і в Білорусії, офіційно закріпилося слово «лютий». Його етимологічне коріння пов’язане з конкретними реаліями. Як стверджує відоме прислів’я, це пора надмірних контрастів — вітрів і кривих шляхів, морозів, снігів, відлиг та переметів. Проте в давніший час, а про це йшлося в попередньому матеріалі, на Україні так називали січень. Лише наприкінці минулого століття остаточна назва — лютий — закріпилася за другим місяцем року.

Поруч з офіційною, в багатьох регіонах України користувалися (почасти вони існують і нині) виключно діалектними накличками. Переважна їх більшість характеризує сувору й конозисту вдачу місяця — «сніжень», «лютень», «крутень», «зимобор», «бокогрій, «криводоріг», «межень» (тобто календарна межа між зимою й весною). Яків Головацький зафіксував серед західноукраїнських говірок і такі назви: «казибрід», «казидорога» — од лексичного «казитися», тобто впадати в лють, скаженіти; саме це визначення, здається, найповніше відтворює природний характер лютого.

З останнім місяцем зими у хліборобів завершувавсь і традиційний зимовий відпочинок. Селяни починали готуватися до нового хліборобського сезону: вивозили на поля гній, перевіряли зерно, лаштували сільськогосподарський реманент. Тому з лютим міцно пов’язані й природні передбачення погоди — які будуть весна й літо, чи зашедрить врожаєм рік грядущий?..

Звернення до народних прикмет у лютому — явище закономірне, адже не за горами вже весна. На останній місяць зими припадало кілька свят, за якими завбачували погоду. Одним з таких був Юхимів день (10). Спостережливий селянин з самого ранку стежив за погодою. Літні інформатори авторитетно стверджували: якщо в цей день вітряно, то неодмінно все літо буде дощовим. Тому народна поговірка радила; «Якщо мокре літо, то тримай корівку, а як сухе — купуй бджілку».

І все ж найбільше вірили в правдешність Стрітення — найшанованішого свята в лютому. Його давніша, ще дайбозька назва — «зимобор», чи «громовиця»; згодом цей день прибрав остаточне ймення — Стрітення. За повір’ям, саме 15 лютого зима начебто зустрічається (звідси і похідні назви свят) із весною. Зі Стрітенням пов’язано чимало різноманітних прислів’їв та прикмет. Люди щиро вірили в те, що яка погода в цей день, такою буде й весна,— якщо тепла, то і березень мав би бути раннім, а коли мороз — зима ще довго протримається.

Народний прогностик фіксував всі зміни в погоді. Скажімо, якщо на зимобора випадала відлига, то весна мала б бути ранньою і теплою, падав сніг — дощовою і тривалою, хурделило — пізньою та холодною, а коли хмарний, без сонця — ще дошкулятимуть суворі морози…

Крім того, селяни стежили за розміром бурульок. В цей час, як правило, сонце вже обігрівало дахи і на стрісі з’являлися довгуваті бурульки (в народі їх ще називали «соплями»). Хлібороби ретельно додивлялися ввечері, якої вони довжини: якщо короткі — снігу випаде небагато, а коли довгі, то треба сподіватися на заметілі.

Зі Стрітенням пов’язували свої надії і пасічники. Від того, як капатиме зі стріх водичка, так, вважали вони, прибуватиме до вуликів і мед, себто на шедру чи скупу взятку.

Оскільки пасічництво було одним з найважливіших та найвагоміших промислів, то йому надавали особливого значення. Мед використовували не тільки для харчування та лікування, але й для обрядів — солодкий продукт вживали майже в усіх дійствах: на хрестинах, весіллях, поховальних обрядах; з нього виготовляли смачне питво (медовуху) для храмових свят (так званий конун) тощо. Крім того, пасічництво було єдиним джерелом отримання воску, без якого не могла обійтися жодна культова споруда — церкви та монастирі. Свічками також освітлювали в хатах. їх використовували в похоронних обрядах, на весіллях, а сам віск у господарській діяльності. Ось чому в народному прогнозуванні погоди «бджолина метеорологія мала важливе значення.

На останній місяць зими припадає і свято Власа. Для селян це був надміру пошанівний празник. Це праслов’янське ім’я символізувало покровителя свійських тварин. Адже скотарство відігравало не менш важливу роль, ніж мисливство і навіть землеробство. Свійська тварина була не тільки бажаною в господарстві, але й священною. Згадаймо, як шанобливо ставилися люди до корів, називаючи їх «другою матір’ю.

Це ж стосується волів і зосібна коней. Для будь-якого господаря кінь — особлива гордість. Це підтверджують численні прислів’я та Приказки, легенди, народні пісні. Досить згадати тексти відомих козацьких пісень, де кінь і вірний слуга, і рідний брат. З вороними пов’язані окремі віхи життя наших пращурів — героїчних охоронців отчої землі.

Відтак майже в кожній родині улаштовували різноманітні обряд олії, щоб убезпечити плодючість тварин і позбавити їх од всіляких хвороб. За традицією, на Власа вже починали організовувати громадські гурти — наймати пастухів, укладати угоди й контракти, котрі суворо регламентувалися звичаєвим правом. Тому казали, що на Власа «весна вже до пастухів заглядає в покутнє віконце. Чому, власне! в покутнє? Справа в тому, що традиційно хати будували так, аби покутні вікна обов’язково спрямовувалися до сходу сонця.

У лютому на Парфенія (20) припадають так звані «зимові діди», про які я розповім окремо. Але з одним святом познайомлю детальніше. Мова йде по Юхимів день. Той, хто народився 29 лютого, а саме на це число і припадає празник, можна вважати, «обікрав» себе. Лише раз у чотири роки іменинник зможе відсвяткувати свого ангела. Ви, очевидно, здогадалися — йдеться про високосний рік.

Історія його виникнення давня і цікава. Традиційно високосні роки вважалися нещасливими, і їх прихід спонукав селян остерігатися природних катаклізмів — повеней, землетрусів, масових хвороб й пошестей, недороду, голоду тощо. В багатьох давніх літописах фіксуються випадки, коли люди чекали навіть «кінця світу чи «страшного суду.

Такі передбачення, очевидно, не випадкові. Саме на високосні роки припадають періоди «великого мору на людей та худобу. Але в цьому не варто вбачати лише випадковий збіг обставин чи марновірність давніх вірувань. На сьогодні вже досліджено, що найбільша дія сонячної активності, котра негативно впливає на стан усіх живих організмів, припадає на високосні літа. Спостережливі пращури і підмітили цю особливість.

Цікава і сама історія виникнення високосного року. Як відомо, лютий є найкоротшим за кількістю днів місяцем. Тому й вирішили регулювати, завдяки високосним рокам, «недосконалість» календаря.

У глибокій давнині в багатьох народів рік, згідно з сонячним календарем, мав неоднакову кількість днів: у римлян, наприклад, 355, єгиптян — 365. Щоб усунути цю розбіжність, Юлій Цезар в 46 році до нашої ери за допомогою астронома Созігена запровадив так званий юліанський календар, що мав 365 днів і 6 годин. Через кожні чотири роки, отже, набігав «зайвий» день, який долучали до останнього місяця року. Ним був лютий. Так утворився високосний рік.

Але й ця система виявилася недосконалою. Щодоби залишалися «поза обліком» 11 хвилин і 14 секунд, котрі через кожні 128 літ утворювали додатковий рік. А це заважало чітко прогнозувати релігійні свята. Відтак лапа римський Григорій XII 1528 року (на цей день неточність становила 10 днів/ запропонував пересунути літочислення з 5-го на 15 жовтня, а за вікові високосні роки вважати лише ті, в котрих число сотень ділиться на чотири (наприклад, 1600, 2000). Таким чином, середня тривалість у григоріанському календарі довша за справжню лише на 26 секунд. Цим літочисленням ми користуємося й нині.

Але на одній обставині, безпосередньо пов’язаній з лютим, мушу зупинитися окремо. Всі ми знаємо, що останній зимовий місяць, окрім високосного, має 28 днів. За Гая Юлія Цезаря він, проте, був довшим. Тоді ж римський диктатор, як ми знаємо, провів реформу календаря. На свою честь він перейменував липень («квінтиліс») в «Юліус», віддавши «власному» місяцеві найбільшу кількість днів — 31.

Згодом (27 рік до н. е.) трон римського імператора обійняв Август — онук племінника Цезаря. Його персону сенат вирішив також ознаменувати іменним місяцем. Наступний «секстиліс», себто серпень, уофіційнили в «Август». Але ж цей місяць мав 30 днів, з чим не міг змиритися живий імператор; він самочинно видав новий «реформаторський» наказ — додати до «свого» місяця одну добу, щоб зрівнятися з липнем. Відтак два сусідні місяці, усупереч логіці, мають однакову кількість днів.

Імператорська самозакоханість перемогла, але симетрія календаря порушилась. Адже день, котрого «вкрав» собі Август, зробив лютий куцішим, бо саме від нього було взято одну добу. Все це певний час створювало труднощі у місяцечисленні. Але час поступово згладив справедливі нарікання астрономів на імператора, який у такий спосіб увічнив себе як реформатора календарної системи. Саме йому — Августові — мають і «завдячувати» ті іменинники, котрим доводиться відзначати свій день народження раз на чотири роки…

Ось така забавна історія з останнім місяцем зими. Недарма мовиться: «Січень. Пилипе, снігом засипле, лютий, Миколо, голками коле, а березень, Андрію, то дощем. то снігом сіє». І все ж найточніше характеризує його народне прислів’я: «Лютень сказав: «Якби я був у батькових літах, то бику – третяку роги вирвав би!» Проте сила у нього вже не батькова, бо лютий зиму видуває, а березень її ламає.

В останній місяць зими скорочуються й вечорниці. Все рідше й рідше збиралися хлопці й дівчата на свої традиційні гулі. Та це й природно: коротшали ночі, в господарствах прибавлялися додаткові клопоти — потрібно було готуватися до найвідповідальнішої для селянства пори року. Люди жили світлим пробудженням природи — весни, яка вже не за горами.

Народний прогностик

 

Макара (1 лютого). У давнину казали: «Який Макар, такий і товар». Якщо погода ясна, стверджує інше прислів’я, то івесна буде красна, себто рання й тепла.

Напівзимника (4). «Якщо Напівзимниця дорогу перемете, то корінь підмете». Якщо схопиться хурделиця, то весь тиждень буде негожий; коли ж опівдні усміхнеться сонце, то закличе в гості ранню весну.

Оксани-Дороти (6). За цим днем прогнозували весну.

Яка Оксана, така й весна.

В лютім Дорота заповідає сніги та болота.

Коли день ясний і тихий, то весна буде гожою; якщо в обід сонце, то рання весна, а коли хурделиця, то затягнеться надовго.

Напівхлібниці (8). З нею пов’язували перелом зими, тому казали:«Який день, така й весна».

Юхима (10). Якщо вітряно, то літо буде мокрим, бо «Юхим приніс вітер на сире літо».

Трьох святих (12). У цей день не можна прясти, щоб протягом року не було наривів.

Трохима (14). Якщо вітряно, то літо буде мокрим.

Стрітення, громниці, зимобор (15).Зі Стрітенням пов’язували надії на весну.Вважалося, що в цей день зустрічається зима з літом. З цього приводу казали: «Прийшлагромниця — зимі половиця», оскільки «В цейдень лютий до березня приїхав.

На честь Стрітення в церквах робили відправи, святили воду й свічки. Побутувало повір’я, що «громниці» (посвячені свічки) вельми помічні від грому. Їх спеціально тримали в господарствах, і коли надходила гроза, то запалювали, щоб «грім хати не підпалив», а також давали в руки тим, хто помирав, коли читали відхідну. Посвяченою в цей день водою лікували хворі місця й пристріт. Навіть чумаків, які вирушали в далеку дорогу, господар, давши хліб та сіль,скроплював стрітенською водою, а також волів і мажару, приказуючи: «Боже тобі поможи!» ..

Кожен господар на Стрітення ретельно спостерігав за погодою, оскільки, як уже мовилося, зустрічаються зима з літом. При зустрічі літо казало:

—Помагай тобі Біг, зимо!

—Дай, Боже, здоров’я,..— відказувала вона.

Бач, зимо,— говорило літо,— що я наробило і напрацювало, ти все поїла і попила!

Найбільш завбачливі навіть складали прогностик на кожну годину дня.

Якщо під вечір потепліло, то вважалося, що літо перемогло, а тому «зима йде туди, дебуло літо, а літо йде туди, де була зима».Відтак примхи природи народжували численні прислів’я й прикмети.

Якщо на Стрітення півень води нап’єтьсяна порозі, то на Явдохи (14.03) віл напасеться на дорозі.

Коли на грімницю півень нап’ється водиці,то на Юрія (6.05) кінь напасеться травиці.

Якщо на Стрітення півень нап’ється води,то хлібороб набереться біди.

На грімницю маєш зимі половицю.

На грімницю ведмідь буду свою або руйнує,або заново будує.

Якщо на Стрітення мороз буває, то ведмідь свою буду розбиває.

Як сонце ясне на грімницю буде, то більш ніж перед тим снігу випаде всюди.

Як на грімницю день Ясний, то буде льон прекрасний.

Як на грімницю з дахів ся тече, то зима довго ся приволоче.

Як на Стрітення метіль дорогу перемітає,то корм відмітає.

Як на Стрітення капає зі стріхи — не найдеться з літа потіхи.

Дуй не дуй, не к Різдву йде, а к Великодню.

Як капає зі стріх, так капатиме з вуликів.

Ясний і тихий день — на хороший врожай і рійбу бджіл.

Коли на Стрітення відлига — пропаде ще весна надовго.

Якщо на деревах іній — зародить добре гречка і бульба.

Якщо вранці випав сніг — на врожай ранніх хлібів; коли ж у полудень — зернові будуть середні, а у вечері — недорід.

На дахах довгі бурульки — стільки ще випаде снігу.

Стрічаються на Стрітення зима з літом, щоб поборотися — кому йти вперед, а кому назад.

На Стрітення обертається птиця до гнізда,а хлібороб до плуга.

Як капає зі стріх, то буде так капати з очей (себто ще повернуться морози) .

Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна.

Зимобор з відлигою — на ранню й теплу весну, зі снігом — на дощову й тривалу, аколи хуга — весна буде пізня й холодна;якщо в цей день не видно сонця — чекайсуворих морозів.

Парфенія (20). На цей день припадали «зимові діди», хоч починаються вони на другому тижні перед Великим постом.Переважно відзначали їх у п’ятницю, яку називали «поминальною» або «дідовою».

Це давні й високогуманні обряди поклоніння (вшанування) пращурів. До кожного дня готували обрядову страву і залишали на ніч для небіжчиків, «щоб діди повечеряли». Де інде коливо, виготовлене з куті, меду та узвару (до речі, це їство ще називали «четвертою страшною кутею», бо готували її і на поминки), відносили й намогилки.

Крім зимових, були ще «весняні діди», що припадали на другий тиждень після Великодня, «літні» — в п’ятницю на останньому тижні перед зеленими святами та «осінні» — в останню п’ятницю та суботу перед пилипівськими запусками. В ці дні небрали шлюбів і не організовували будь – яких розваг.

Прохора і Харлампія (23). До Прохора баба охала: «Ой, холодно!» А прийшли Прохір і Влас: « Вже весна у нас! » Свято робочої худоби. Святять воду і кроплять нею тварин.

 Власа (24). Святий Улас, як і Юрій, вважається захисником і покровителем свійських тварин. Літні люди подейкували, що Влас у цей день пильно наглядає за тваринами, а тому чоловіки нагадували своїм жінкам:

—Дивіться, молодиці, щоб завтра принесли раненько водиці з криниці!

Нею наповнювали пляшечки, вкидали туди шматочок воску зі страсної свічки і

ставили на покуть, де вона мала стояти три дні. В цей час Улас освячував її. Потім частину води вливали в криницю, а рештою скроплювали тварин.

Крім того, ті господарі, в яких було чимало худоби, спеціально наймали молитву, після цього з іконою і свят-водою ішли до стайні, щоб благословити тварин. Під час молебня освячували і свічку,  якою лікували хворе горло.

На Херсонщині в цей день відзначали так званий «Бабський празник». Жінки намагалися не працювати; винятком було — намикати три мички з клоччя, щоб ними «підкурити корову й теля». Під обід молодиці йшли до шинку і «замочували корови, щоб були лагідними». Потім, повернувшись додому,  днищами (пристроєм, вякий застромлювали гребеня) «били своїх чоловіків, аби вони були ласкавими до своїх дружин».

Після Власа невдовзі наступав піст, а отже, і закінчувалися весілля. З цього приводу казали: «Оляся, на заміж не ласься».

З Власом пов’язували і закінчення зими: « Прийшов Влас,— мовить прислів’я,— з печі злазь » чи « Пролив Улас олії на дороги — пора зимі вбирати ноги ».

Якщо цього дня відлига, то морозів більше не буде.

 Мелатія (27). Погожий день — літо буде гарне, але морози триватимуть.

Касяна (29). Він випадає один раз на чотири роки, тобто на високосний, і вважається нещасливим днем. З цього приводу в народі побутує така легенда.

Якось Касян та Микола йшли в церковних справах, зодягнувши білі ризи. Дорогою вони зустріли бабусю, що загрузла в багнюці. Миколай і каже:

—Давай, Касяне, допоможемо старенькій.

—Я не можу — відповів попутник.—  Мої білі ризи забрудняться…

Миколай тим часом допоміг бабусі вибратися з болота, але при цьому замастив

свою одіж. Йдуть обоє мовчки, коли це їм назустріч вийшов Бог і питає:

—Чого це в тебе, Миколаю, брудні ризи?

—Там, дорогою, загрузла бабуся,—відповів,— то я рятував її.

—А в тебе чому чисті? — звернувся до Касяна.

—А я не побажав бруднити.

Гаразд,— відповів Бог,— якщо ти злегковажив святу заповідь — допомагати людям у біді, то пам’ятати тебе будуть раз на чотири роки, а Миколая за його добрий вчинок відзначатимуть двічі на рік!

Справді – бо, якщо Касянів день припадає тільки на високосний рік, то Миколая святкують що року два рази — весною і взимку.  Відтак вважається, що Касян спонукає на нестачу кормів і падіж худоби.

Загалом образ Касяна, за народними уявленнями, не вельми привабливий. Невипадково ж на похмуру людину казали: « Чоготи Касяном дивишся?» Він символізував надмірно сердитого і немилосердного чоловіка з довгими до колін бровами, віями та бородою, за якими нікого не бачитьпротягом трьох літ. Четвертого року брови піднімаються, і зле тому,  на кого він подивиться: на людей їм горе, на скот на нього падіж. Вважалося, що той, хто народився 29 лютого, буде нещасливим. « Касян оком глянув, – відгукувалися про таких – не буде з нього рожденного добра».

Люди в цей день намагалися не вставати з ліжка до схід сонця і не виходити на вулицю, щоб « Касян не глянув своїм зором », а також не працювати, аби не розгнівати немилосердника.

Якщо на Касянів день багато снігу, то буде велика повінь.

Настав лютий — тверезий взутий, а пияк босий всяк.

Питає лютий, чи добре взутий, бо прийде мрець і вхопить за палець.

В лютім сонце йде на літо, а зима на мороз.

Вже лютий геть відгриз — кидай сани й бери віз.

В лютому зима в перше з весною стрічається.

Лютий воду відпускає, а березень підбирає.

Лютий виганяє ковалів з гути.

Лютий — гостро кутий.

Лютий додає до весни охоти, але ти взувай ще добре чоботи.

Лютий — місяць вітрів і кривих шляхів.

Липневий сніг весною пахне.

Лютий ведмедю в барлозі бік пригріває.

Лютень сказав: «Якби я в батькових літах, то бику – третяку роги вирвав би!»

Якби мені та сила, що в січні, каже лютий, то я бику – третяку роги вломив!

Часом лютий змилується, що людина роздягнена, але часом такий гострий, що змерзнеш аж до костей.

Лютий зиму видуває, а березень її ламає..

Ще рано лютому до березня в сватиходити.

На лютий “Добридень”, березневим  “Здорові будьте”.

Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур.

Січню морози, а лютому хуртовини.

Лютневий сніг,  мов з рукава.

Лютий сильний хуртовинами, а березень капіжем.

Як в лютому гукнеться, так восени відгукнеться.

Лютневі прикмети — метелиці та замети.

Лютий зиму на ніч замикає, а березень весну в гості припрошує.

Зима хоч припікає, зате комарів немає.

Зимове сонце,  як мачушине серце.

Холод не брат, а заметіль не сестра.

Зима хоч і біла, та снігу не їсть, а тільки сіно.

Зимою сонце крізь плач сміється.

Мороз такий,  аж зорі скачуть.

Їди, зимо, до Бучина, бо ти вже нам наскучила.

Сніг лапатий — на негоду й мокречу.

Якщо птахи сідають на верхівки дерев — перед потеплінням.

Коли галки здіймають несамовитий галас, то буде відлига.

Горобці дружно цвірінькають – на відлигу.

Якщо сорока заховалася під дах, а снігур заспівав — бути хуртовині.

Голуби воркують — тепло віщують.

Півні ввечері розкуркулювались — навідлигу.

Кури рано сідають на сідало — в ночі приспичить мороз.

Гуси ховають дзьоби під крило чи стоятьна одній нозі — на холод.

Свійські свині згрібають барліг і ховаються в нього — перед великим морозом.

Купаються ворони — на негоду,  каркають усією зграєю — на мороз, влаштовують в небі хороводи –  на снігопад, сідають на землю —на відлигу, вмощуються на нижніх гілках дерев — на вітер.

Кіт шкрябає підлогу — на вітер і завірюху,  дере стіну — на негоду, лежить черевцем догори — на відлигу.

Ясний місяць — до холоднечі, а круторогий — на мороз.

Якщо рано в небі з’являється «попіл» — червоніє небо, то на вітер, а як увечері, тона сніг або дощ. Хмари йдуть низько — буде холодно, а коли пливуть проти вітру — на сніг.

Шумить зимовий ліс — чекай відлиги.

Довгі сухі гілочки ялини на хуртовину згинаються, а на погоду розпрямляються.

Гуси й качки купаються в снігу — на відлигу й вітер.

Білі хмари — на мороз, ясні сутінки — на холоднечу.

Ранкова зірниця швидко гасне —  намороз.

Дме вітер, а інею не було — чекай бурі.

Сніг йде лапатий — на тривалу негоду й мокречу.

Червоний вогонь у печі — на мороз, білий — на відлигу, а коли жар збивається у «кім`яхи» — на тепло.

Придивіться до візерунків на шибі: якщо їх пагони спрямовані в гору — морози триватимуть, а коли в низ — буде відлига.

Сильний сніг уночі та на світанку при слабкому вітрі віщує сонячну денну погоду.

Сніг йде, мов крупа,— чекай на тиждень морозу.

Якщо сніг гне гілля, врожай буде рясний.

Півень хвоста волочить — буде снігопад.

Багато взимку інею — влітку багато роси.

В лютому дерева вкриваються пухнастим інеєм — на щедру медову взятку.

Глибокий сніг у зимку — на дощове літо.

Зимовий туман стелиться по землі — на одлигу.

Дим із комина з підвітряного боку закручується мало не під гострим кутом до землі — чекай снігопаду.

Грім на весні на голе дерево — поганов родять зернові.

Свиня рохкає, хоч і сита — на мороз.

Лягає на сніг пес — невдовзі потеплішає, а коли валяється — завтра буде завірюха.

Якщо розсіл у діжці із квашеною капустою зменшується — на мороз, прибавляється — до відлиги.

Віконниці риплять на мороз.

Корова закидає хвоста на спину — чекай вітру й опадів;  увечері п’є багато води — на мороз.

Великі бурулі на піддашках — буде добрий урожай кукурудзи.

Якщо вербові двері туго відчиняються — чекай відлиги.

Пугач кричить — на відлигу.

Перед хуртовиною свиня лягає писком до вітру,  а корова, напившись води, здригається.

Рано – вранці побачиш самотнього крука високо в небі — чекай лютого морозу.

Вранці сорока стрибає з гілки на гілку — на відлигу.

Якщо зайці чутливо сплять і з далеку чують мисливців — стоятиме суха морозяна погода, а коли вибігають з-під ніг — відлига втримається.

Снігурі туляться до оселі — на великий снігопад.

Якщо в хаті без причини відчутно знижується температура —  потепліє невдовзі.

Якщо басок на скрипці за ніч попустився — чекай відлиги.

Сонце сходить за хмари — на снігопад,  аколи довкіл нього кільце — на вітер.

Буде сильний мороз, якщо в одному дуплі побачите кілька білок.

Притихли кімнатні птахи — на мороз.

Ворона заховала свого дзьоба під крило — сильно похолодає.

Іній на деревах — на мороз, туман — на відлигу.

Коли тин чорніє зимою — на відлигу.

Як надворі «молодиться» — засуває видноколо хмарою — то буде сніг або дощ.

Якщо в зимку зривається лід на річці й утворює затори, то літо не буде вродливим.

Нараз в зимовий сонячний день у горах з’являється веселка — біла дуга, то при долинах морозитиме, але недовго.

В котрий час по зимі вітер, то в такий же день він відновиться влітку.

Український народний календар

Напишіть відгук