Рекламодавці заволоділи нашими очима, нашими вухами, нашими мізками. Як не відвертайся від реклами – вона скрізь: на плакатах, на екранах телебачення, на склі громадського транспорту, що затуляє вигляд на вулиці міста до нудоти у шлунку.
Я уже не ходжу у Тернополі через Театральний майдан – набридло це визчання вічно спізнюючогось на роботу дуріка, дзвінок його будильника; майдан уже проївся рекламним запахом «Кози».
Сьогодні знову забула молоток – завтра обов’язково візьму – тільки така думка мене заспокоює, коли в автобусі сиджу під новеньким динаміком…або стою навпроти нього (взагалі в автобусі досить складно стати так, щоб тебе не плющив цей звук). Від постійного чергування одних і тих самих роликів їде дах. Я уже ненавиджу ті фірми, фабрики і компанії, магазини, котрі до непритомності нав’язують свої товари чи послуги.
РЕКЛАМОДАВЦІ – зупиніться. Задумайтесь про те, що ваші методи зомбування, особливо у транспорті, де люди переважно відчувають себе незатишно і незручно, набувають протилежного ефекту. Ви й не замислюєтесь, що ваша реклама зачасто стає нервовим подразником для пересічного перехожого, а коли й замислюєтесь, то й гадки не маєте, що саме ВАША: магазин з люстрами – реклама у безглуздій, безграмотно-неправильній віршованій формі, фабрика взуття… пропоную читачам продовжити цей список.
Доречі зізнаюсь, що насправді не є ревним противником реклами, швидше навпаки, я підтримую будь-яку правильно організовану, кративно і вишукано подану рекламну кампанію.