Експерти визнають, що процедура узгодження землевпорядної документації останнім часом дедалі більше ускладнювалася. Фактично настав момент, коли відведення ділянки стало вкрай складним, а узгодження документації нагадувало біг з перешкодами, які виникають у найнесподіваніших місцях. Цілком зрозуміло, що це жодним чином не сприяло розвитку сільських територій та аграрного бізнесу. На вирішення цієї проблеми у липні поточного року було ухвалено закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері земельних відносин щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок», який стосується земель державної та комунальної власності. Нещодавно він набув чинності. Докладно про нього – в інтерв’ю з директором Ресурсного центру з прав на землю, створеного за підтримки Проекту USAID «АгроІнвест», президентом Асоціації «Земельна спілка України» Андрієм КОШИЛЕМ.

– Що спонукало до ухвалення закону?
– Донедавна існувала серйозна колізія між двома законами у питаннях землевпорядкування, які були прийняті 2012 року. Перший із них скасовував існування комісій, які займалися узгодженням землевпорядної документації. А інший, ухвалений буквально навздогін – за тиждень, знову вводив ці комісії до законодавчого поля. Тож існувала цілковита невизначеність: чи потрібні згадані комісії, чи ні.
Є й інше питання. Воно стосувалося ефективності роботи таких комісій. І того, що вони, розгортаючи свою роботу, несли великі корупційні ризики. І насправді не спрощували процедуру відведення земельних ділянок, а робили її довшою, більш затратною і більш ризикованою для тих, хто звертався до цих комісій.

– Чи вдалося закону істотно спростити процедуру набуття прав на землю громадянами?
– На наш погляд – так. Справа в тому, що до прийняття цього закону на відведення земельної ділянки було потрібно отримувати згоду від п’яти органів, але така процедура не завжди була доцільною.
Так, органи охорони культурної спадщини були вписані в усі проекти землевідведення, які раніше розроблялися, причому, незалежно від того, чи знаходилася земельна ділянка в історичному місці чи ні. Часто це призводило до того, що місцеві органи культурної спадщини могли не зовсім коректно користуватися таким своїм правом і вимагали проведення розкопок чи якоїсь інвентаризації по земельних ділянках, де такої потреби не було. Подейкують, що навіть існували неофіційні розцінки на проведення таких робіт, точніше, на отримання погодження від такого органу.
Те саме стосується й інших погоджувальних структур. До того ж комісії повинні були погоджувати документацію колегіально і для цього мали утворюватися з представників цих органів. Але насправді цього вдалося досягти не повсюдно. В окремих місцях вони взагалі не були створені, в інших працювали нерегулярно, або, якщо збиралися, то не ухвалювали рішень.
Тому фізичні особи – селяни повинні були самостійно проходити ці всі погодження і зазнавати корупційних ризиків, значних фінансових витрат.

– Велика кількість платних експертиз, що проводилися в попередні роки, додатковим фінансовим тягарем лягала на плечі громадян, які входили у власність землею. Як ситуація виглядатиме у зв’язку з ухваленням нового закону?
– Ці погодження існуватимуть лише в тому разі, якщо земельна ділянка потрапляє до сфери діяльності певної служби. Якщо ділянка знаходиться в історичному місці, потрібне буде погодження органів культурної спадщини. Якщо ж ні – без цього можна обійтися. До речі, таких земельних ділянок буде переважна більшість, напевне, із 95%. Те саме стосується і санітарно-епідеміологічних органів. Якщо ділянка знаходиться в охоронній зоні якихось об’єктів, приміром, водозабірників тощо, тоді потрібне буде погодження цього органу. В інших випадках воно не потрібне. Це означає, що суттєво спроститься вся процедура – скоротиться не лише час, скоротяться й трудові затрати, корупційні ризики.

– А як люди будуть дізнаватися, які саме експертизи вони мають пройти?
– Зберігається основне погодження – з органами земельних ресурсів, які в земельному кадастрі повинні обліковувати ці охоронні зони, історичні місця тощо. За їх допомогою з’ясовуватиметься, чи потрібне також погодження інших органів, і в якому ракурсі.

– Законом ліквідовані комісії з питань погодження документації із землеустрою. Що це дає пересічним громадянам?
– Громіздкий колегіальний орган в даному випадку не виправдав поставленого перед ним завдання. Я вже згадував, наскільки неефективно працювали такі комісії у багатьох місцях, як затягували вирішення тих чи інших питань. Були проблеми з печатками цих комісій тощо. Тож можна було подати до них документи на землевідведення і очікувати відповіді комісії місяцями і навіть роками.
Сьогодні ситуація змінюється. Єдине погодження – з органами земельних ресурсів не дає затягувати в цілому процес погодження землевпорядної документації.

– Де, у відповідності до закону, здійснюватиметься державна реєстрація земельної ділянки?
– Досі існувала невизначеність у цьому питанні. Але новий закон розставляє все по своїх місцях: він передбачає, що узгодження документації проводитиметься на районному рівні. Це більш доцільно, тому що навіть поїздка до обласного центру – це доволі затратна річ для сільського мешканця. До того ж це може бути не одна поїздка, тому вирішення питання на районному рівні більш доцільне та оперативне.
Якщо взяти область, то в ній багато районів, і на штат обласного управління, як правило, припадає підвищене навантаження. Звідси – черги. Районний відділ відповідає за свою територію, знає ситуацію на місці, тому ухвалює більш обґрунтовані рішення.

Тарас ТЕРНІВСЬКИЙ,
Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань

Напишіть відгук