Дев’ять країн, або 4360 км, за два тижні подолав киянин 26-річний Богдан Логвиненко. Прямував із Києва у португальську столицю Лісабон. 135 км — пішки, решту відстані добирався автостопом.
Якою була перша подорож автостопом?
– 2008-го їхали втрьох із Чопа до якогось передмістя Будапешта. Взагалі не знав нічого про автостоп. Вдруге — тоді ж, удвох із Відня до Кракова. Було дуже важко. Майже доба дороги через словенські гори. Сам поїхав 2010-го у подорож довкола Європи. Потім — по Уралу й Сибіру.
Краще подорожувати самому чи в компанії?
— Мені добре скрізь і з усіма. З відомих людей — їхав колись до Білорусі з тодішнім кандидатом у президенти, опозиціонером Алесем Міхалевичем. Їхав стопом з Ганною Гопко, першим номером партії “Самопоміч”, яку тоді не впізнав. У Польщі — з письменником Анджеєм Стасюком, якого теж одразу не впізнав.
У скількох країнах побував?
— У 45. Десь був кілька років, як в Індонезії. А в якихось — кілька годин, як у Монако. Це малесеньке місто, а Індонезія — цілий континент. Три часові смуги, відстань — як від Лісабона до Києва, 400 мов, 17 тисяч островів.
Для мене в подорожах найважливішими є люди. Не подобаються расистські настрої. Расизм відчувається в Росії, Франції, Італії, на острові Ломбок, або Балі в Індонезії. У РФ трактують тебе просто як другий сорт, зрадника, непокірного хохла. В Індонезії тебе сприймають як білий мішечок з баблом, тупий і бездарний. Моя робота в тому, щоб уберегти людей від такого сприйняття цієї країни. У певному сенсі, я вже посол Індонезії в Україні й навпаки. Не раз писали індонезійці, що хочуть поїхати в Україну, і українці, що їдуть в Індонезію. Недавно мені написали: “Я в Індонезії. Виявляється, сюди потрібна віза. Що робити?” Ну, звідки я знаю? Відповів: “Пишіть у консульство”. Вони: “А ви хто?”.
Чи втрапляв у якісь історії?
— Найнебезпечніше було в Росії. Але жодного разу так і не потрапив у якусь страшну історію. Це здебільшого просто стрьомні люди. Втім, вони допомагали. Дарма боявся.
2012-го об’їхали навколо Балтійського моря. Це 10 тисяч кілометрів. За Полярним колом у Норвегії банк анулював мою картку. Залишилися вдвох з 10 євро в кишені, шістьма країнами попереду. Відмовилися від допомоги друзів і батьків. Успішно проїхали Норвегію, північ Швеції, всю Фінляндію, Санкт-Петербург, Прибалтику, Калінінград і Польщу, Познань — без грошей за два тижні.
Зі мною була дівчина, тож відповідальність була колосальна. У нас був лише один день, коли справді хотілося їсти. Жодного разу нічого не просили. Просто погоджувалися на запрошення. Коли йдеш десь Вільнюсом, усі навколо п’ють каву, тобі теж хочеться. У кишені нічого нема. Є гроші десь у банку в Україні за тисячі кілометрів. Переоцінюєш все. Важливість грошей, цінність взаємодопомоги, гнилість системи грошообігу, сенс життя.
Як реагують водії?
— В Угорщині недавно зустрів на заправці дуже красиву румунку. Поправив зачіску, пішов. Виявилося, теж їде в Італію. Кажу — поїхали. А вона: “Я ж тебе не знаю. Боюсь”. Не зміг переконати, що не маніяк. Вона дуже погано говорила англійською, я ще не розмовляю румунською й італійською. Вибачилась і поїхала сама. Пізніше, в Іспанії, зустрів Лурдес. Прекрасну іспанку, що везла мене до Мадрида. Сказав, що журналіст з України. Погодилася. Загалом, водії беруть цілком невідомого незнайомця, який не завжди виглядає охайно.
Коли це перетворилося на роботу?
– 2013 року переїхав у Малайзію, пізніше почав водити групи там, а також по Індонезії, Сингапуру. Багато де встиг побувати як перший білий, і дуже багато де як перший українець. Для найактивніших по всьому світу заснували нещодавно “Службу пригод”. Зі мною їздять різні люди. Від 2-річних дітей до пенсіонерів. За три тижні часто бачимо більше, ніж деякі за роки життя у країні.
Що за кордоном розказував про Україну?
— Є велика різниця між совками і європейцями. Совки — нічого не питають, все знають і хочуть нав’язати свою думку. Європейці хочуть почути якомога більше думок. В Україні кількість совків ще переважає, принаймні серед водіїв, які мене коли-небудь везли. У Росії взагалі мало чого питають — там усі знають все.
Олександра ГОРЧИНСЬКА, “Газета по-українськи”
