Селище Луганське, Донецької області, розташоване у самісінькій прифронтовій зоні. Вже рік, як туди, ще під час минулорічних боїв, переїхала багатодітна родина з Дебальцевого. В одному будинку 12 дітей і шестеро дорослих, що їх виховують.
Родині ніби нічого й не треба: що змогли, скутером вивезли з міста. У їхньому ж дворі після лютневої битви за Дебальцеве нічого не лишилося. Та й шляху назад немає – Дебальцеве по той бік лінії розмежування. Тут, у Луганському, господарство: коза, корова, качки. Вся з городу. Гроші отримують на дітей, однак частина документів загубилася, а переоформлювати доводиться по всій Донецькій області.
От тільки хиткість перемир’я тут – це багатьом набридлі інформайціні повідомлення. Її і видно, і чутно. Вона у шлейфах від снарядів, які мало не щодня можна побачити з городу, у звуках від обстрілів, бо гупає так, немов стріляють за спиною. Надто близько лінія фронту, і ніхто не знає, коли може початися новий великий бій поблизу Дебальцевого чи Горлівки.
Волонтери, які приїхали кілька тижнів тому, пропонували поїхати, однак найстарша з родини, Катерина, каже, що вдруге перебиратися в інше місто наважиться лише коли перевезуть і господарство. Переїздити в порожній дім без речей і знову починати все спочатку відмовляється. Та й навіщо про це думати? Офіційно евакуйовуватися їм не пропонували.
18 км до Дебальцевого.
21 км до Горлівки.
29 км до Вуглегірська.
Наталя Гуменюк, Богдан Кінащук
