portnykovКоли я читаю про петиції щодо відправки Юлії Тимошенко послом в Гондурас, я турбуюся не про Тимошенко. Юлія Володимирівна сама себе може захистити, її рейтинг стабільно зростає і вона ще може станцювати президентське танго на похоронах тих, хто думає про її політичну смерть. Ні, за Тимошенко я не турбуюся.
Мене турбує Гондурас.
Презирство моїх співвітчизників до країни, громадяни якої двісті років тому добилися незалежності від колонізаторів – на українських землях тоді тільки мріяли про скасування кріпосного права – дивує. Назва смішно звучить? Колумб вимовив не те слово? Тоді навіщо ображатися, що для російського вуха смішно звучить “окраїна” -Україна? Чому потрібно дивуватися вічному російському чванству і презирству до інших країн, якщо самих смішить Гондурас?
Так, Гондурас – бідна країна. Але в її 200-річній історії було те, через що Україні тільки належить пройти – справжні політичні баталії, загальні страйки, модернізація, більш-менш успішна боротьба з корупцією і розчарування від цієї боротьби, посилення профспілок і боротьба з ними держави. Україні, перепрошую, з політичної точки зору ще потрібно навчитися бути Гондурасом. А з економічної – потрібно дуже постаратися, щоб їм не стати.
Але враховуючи те, що у нас можна легко знайти 25 000 божевільних, готових підписатися під петицією тільки тому, що їх смішить назва далекої країни, ці шанси не такі й великі.

Віталій Портников

Напишіть відгук