Вчора у тернопільському кінотеатрі “Сінема Сіті” відбувся допрем’єрний показ української комедії режисера Івана Кравчишина “Політ золотої мушки”. Скажемо відразу – фільм на любителя. Для тих, кому смакують фільми Еміра Кустуриці – може сміливо йти на телесеанс. Для патріотичного глядача із Західної України картина порадує діалогами. Тим, кому ж мова видасться надто складною – зможе “догнатися” у титрах. Критичний українець знову зможе понарікати, що герої надто кривляються і є далеко не інтелектуали, а люди із почуттям гумору потішаться із комічного погляду на “наше життє, як воно є”.
Приємно, що у картині відзначилися й тернопільські актори, які у той час ще були студентами. Тому надто суворо критикувати їх за професійним критерієм не слід. З іншого боку, наші скромні митці з невисокими гонорарами дозволяють розвиватися кінопроцесу в Україні )) Окрім того, артисти з тернопільського драмтеатру побачили “світ”, змогли порівняти своє “болото” і що найбільш приємно, перемогли у кастингу таких зубрів як, наприклад, Богдан Бенюк. Акторів приємно радувало людське ставлення на кіноплощадці. Цікаво, чи дурні з тернопільського драмтеатру сприймуть це на свій рахунок і влаштують терор артистам?
Режисер фільму Іван Кравчишин захоплений тернопільськими акторами, їхньою фактурою.
-Фільм ми знімали спеціально галицькою мовою,- зізнався перед показом режисер. Ніяких дзякань, фекань. Ми знімали правдиву Галичину, щоб дихалось.
Наступним кроком буде фільм про Тернопіль “Останній дзвінок”: про двох вчительок, які хотіли поїхати на заробітки в Італію. Це також буде комедія. Зніматимуться в головних ролях Наталя Олексів і Анна Назаревич.
Що ж до фільму “Політ золотої мушки”, то слід чесно сказати, що для наших акторів він не став першим глевким комом. Бюджет цієї наївної комедії, а саме так називає її режисер Іван Кравчишин, складає 16 мільйонів гривень. Половина з них – від платників податків. Базується фільм на трьох оповіданнях львівського письменника-гумориста Богдана Волошина “Бурачковицькі хроніки”.
Значно критичнішої думки про фільм і гру акторів автор статті “Як вісім мільйонів гривень від Держкіно “полетіли” не туди: “Якщо ж опустити прості, як двері, істини фільму, вартістю в 16 мільйонів гривень, можна згадати про складність – а саме його сприйняття. Форма, в яку “упакували” перші два епізоди досить абсурдна. Прийом реверсу треба залишити на режисерів, який вміють ним користуватись. А “хибність” версій більше нагадує знущання над глядачем, який ще безуспішно намагається знайти сюжетну лінію (спойлер – її нема).
Наступна проблема – це актори. Режисер мав намір зробити фільм про галичан з ними ж у ролях. Тому їх зіграли люди без кіношного досвіду або ті актори, які ще не відмовились зніматися у “Польоті”. І якщо людей з першої категорії можна виправдати браком досвіду, то проблема другої в тому, що актори грали як у театрі, а не в кіно. У глядачів в кінотеатрах не має проблем із слухом, тому зайвим було кричати свої репліки (половина з яких штампи, але це вже проблема у сценарії) та рухатись у кадрі так, ніби вжалила бджола. Більшість сцен виглядали, як мінімум, ненатуральними, а максимум – абсурдними.
Інші моменти фільму ще більше виказують його непродуманість і штучність, а не показ “життя таким, яким воно є”. Це, наприклад, траспортування тіла діда по всьому селу (та й невпевнена гра самого “померлого”, який інколи кліпав очима і рухався), будування метро в горах і початок майже Третьої світової війни через пролиття гарячої кави на німецького політика (раніше війни починались через, приміром, вбивства наступників престолу). І останнє (але не єдине) – ну не може маленька дівчинка думати про життєві істини у такому ранньому віці, навіть якщо її дзідзьо про них розказували. Дітей в цей час цікавлять зовсім інші речі.
Чому Держкіно виділило гроші на очевидно неокупний і неякісний проект невідомо. Адже, як раніше писав журналіст Ярослав Підгора-Гвяздовський, що під час пітчингу, сам Кравчишин не зміг пояснити причину великого бюджету фільму. Але це не завадило йому отримати вісім мільйонів. Зважаючи на малу кількість кінотеатрів в Україні та чітку орієнтацію на Галичину, ймовірним є те, що фільм не зможе зацікавити глядачів в інших регіонах і, як наслідок, окупитись”,- пише автор.
Останні слова може й підтвердити журналіст сайту “Про все” із розмови з режисером. Іван Кравчишин розуміє, що фільм не окупиться. А це звучить як вирок українському кіноматографу… Проте, фільм “Політ золотої мушки” – це вам не гавняний “Останній москаль”, як справедливо зазначив п. Кравчишин.
