Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» серед тих, хто працював за кордоном протягом останніх 5 років, більшість (77%) виїжджали на сезонні роботи, лише 15% працювали на постійній основі, 7% – мали інший тип робіт.
Третина опитаних працювали за кордоном цього року, чверть – в минулому році, водночас, кожен п’ятий – 5 років тому.
Майже третина (31%) перебували на роботі за кордоном близько півроку, 21% – декілька місяців, 15% – більше року, по 14% – до року або кілька років, 5% – не дали відповіді на це питання.
Серед тих, хто працював в країнах ЄС, дещо більше працюючих на постійній основі, ніж серед тих, хто працював в Росії. Також на постійній роботі працювало більше жінок та респондентів з вищою освітою.
Серед мешканців Заходу і Центру більшість працювали в Польщі, на Півдні та особливо Сході – в Росії.
Серед тих, хто працював за кордоном, майже половина працювали у сфері будівництва та ремонту (43%), вдвічі менше (23%) на сільськогосподарських роботах, 10% на роботах по дому, по 3% мали досвід роботи в IT, догляді за дітьми, ресторанному бізнесі (кухарі, офіціанти, прибирання). По 2% працювали в готельному бізнесі, офісними працівниками, медичним персоналом. По 1% заявили, що працювали прибиральниками та в сфері послуг (перукарі, масажисти, майстри).
Більшість тих, хто працював у сфері будівництва працювали в Росії, тоді як в країнах ЄС працювали більше на сільськогосподарських роботах та у сфері роботи по дому.
Більшість опитаних задоволені рівнем заробітку, який отримували, працюючи за кордоном (19% – дуже задоволені, 62% – скоріше задоволені). Найбільше незадоволених розміром заробітку на Сході країни.
18% опитаних особисто стикалися з випадками шахрайства в Україні при оформленні офіційних документів для працевлаштування за кордоном, 78% – не стикались, 4% – не визначились.
Третина (31%) опитаних особисто стикалися з невідповідністю між заявленими умовами працевлаштування і тими, що отримали на місці роботи за кордоном, 58% – не стикалися, 11% – не відповіли на це питання.
35% опитаних працювали за кордоном офіційно, 61% – неофіційно, 4% – не дали відповіді.
Найбільше тих, хто працював офіційно за кордоном серед заробітчан зі Сходу (44%), найменше з Півдня (27%). Серед тих, хто працював в країнах ЄС, вдвічі більше офіційно працюючих (36%), ніж серед тих, хто працював в Росії. Більше офіційно оформлених на роботу серед старших респондентів та тих, що мають вищу освіту.
Більше тих, хто особисто стикався з невідповідністю між заявленими умовами працевлаштування і тими, що отримали на місці роботи за кордоном, серед чоловіків, старших та тих, хто працював в країнах ЄС.
Серед проблем з якими найчастіше стикалися респонденти під час роботи за кордоном опитані відзначили мовний бар’єр та відчуття другосортності (по 27%). Ще 22% відзначили відсутність договору з роботодавцем, по 18% – погані житлові умови та проблеми з медичним забезпеченням. 13% заявили про неоплачувану понаднормову працю, 11% стикалися з відмовою в оплаті роботи, 8% з дискримінацією за національною ознакою, 6% проблеми з правоохоронцями, 2% з рекетом та криміналом. Водночас більше третини (38%) відзначили, що вони не мали жодних проблем під час роботи за кордоном
Відчуття другосортності (33%), мовний бар’єр (39%) та проблеми з медичним забезпеченням (30%) переважали як проблема серед тих, хто працював в країнах ЄС, тоді як для тих, хто працював в Росії, на першому місці – погані житлові умови (30%), потім – відсутність договору з роботодавцем (27%). Більше половини тих, хто працював в Росії, не мали жодних проблем, тоді як, серед тих, хто працював в країнах ЄС, таких лише 30%.
Більшість (71%) заробітчан хотіли б у майбутньому знову працювати за кордоном, 11% – скоріше не хотіли б, 5% – однозначно не хотіли б, 13% – не визначились.
Найбільша кількість респондентів хотіли б працювати у Німеччині (23%) та Польщі (22%), близько 10% – в Італії, США, Англії, по 6-7% – в Чехії та Росії. 18% не визначились.
Найбільше допомоги респонденти потребують у питаннях пошуку роботи (32%), допомоги в отриманні візи (28%), медичному обслуговуванні (25%). Менш пріоритетними є питання адаптації до умов проживання в іншій країні (20%), захисту прав і свобод людини за кордоном (18%), юридичних консультацій (15%), проведення переговорів з потенційним роботодавцем (13%), пошуку житла (13%), допомоги з прибуттям до місця проживання чи роботи (12%), страхуванні (10%). 9% відзначили, що не потребують жодної допомоги, 7% – не визначились.
Серед тих, хто працював в країнах ЄС більше тих, хто потребував би допомоги у отриманні візи, адаптації до умов проживання в країні та юридичних консультаціях. Натомість серед тих, хто працював в Росії більше тих, хто бажав би допомоги в медичному обслуговуванні та страхуванні.
Серед тих, хто працював неофіційно відносно більше тих, хто потребував би допомоги у пошуку роботи та переговорах з потенційним роботодавцем. Натомість серед тих, хто працював офіційно більше тих, хто хотів би допомоги з медичним обслуговуванням та юридичними консультаціями.
Аудиторія: респонденти, які працювали за кордоном протягом останніх 5 років. Вибіркова сукупність: 436 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 5%.
Терміни проведення: 1-10 грудня 2016 р.
