Завдяки онлайн-камерам Тернополя журналісти тернопільської інтернет-газети “Про все” мали змогу спостерігати як проводилась свята останнього дзвоника чи не в усіх школах файного міста. Враження скажемо відверто – гнітючі. Совдепівська традиція надзвичайно сильно вкоренилася в мислення педагогів та директорів шкіл. Відстояти годину, а то й більше – на жаль, звична практика для тернопільських школярів у ХХI столітті. Не дивно, що у цивілізованих країнах наші вчителі не конкурентноспроможні, на відміну від артистів, програмістів, спортсменів.

І хоч за два десятки років освітяни “українізувались”, проте неозброєним оком помітно, що нововведення лише осучаснені, проте зовсім не цікаві сучасним школярам, які змушені втратити годину життя на обов’язковій відбувайлівці. Причина – діти не розуміють змістовної частини дійства. От для чого тримати стільки часу молодші класи? Хіба не вчили педагоги на скільки малеча може втримати увагу?

Переглядаючи понад дві години трансляції, кинулось в око, як керівники шкіл і педагоги, вибачте за відвертість – вимахуються перед учнями. Хоч насправді це їхня робота за яку вони отримують зарплату і виконують не надто добре, зважаючи на рівень затребуваності репетиторства.

Помітно було, що навіть священники, яких чомусь запросили на свято останнього дзвоника, не витримували занудтого очікування. У 12 школі один із духівників зник до завершення “свята”, яке провели неймовірно статично, нагороджуючи постійно учнів грамотами. Цікаво, чи діти пам’ятають за що їм вручали “папірці”? Медалі взагалі не давали дітям, а кинули скрученими і кожен з нагороджених мав самостійно витягати із заплутаного вузла. Про зелені піонерські галстуки не згадуємо )) Колись американські піонери – підкорювачі заходу зав’язували їх з практичною ціллю, за совітів їх носили із метою пропаганди, а нинішні педагоги схоже іншої атрибути не уявляють… Може краще дзвоники на нозі їм носити, щоб адекватні люди оминали їх десятою дорогою?

Розуміємо, що так вже звикло наше суспільство, батьки очікують на останній вальс, вишиті нині рушники змінили червоне знамено. Проте, більшість присутність просто гає свій дорогоцінний час, який так цінують у цивілізованому суспільстві.

Про єдині відкриті двері для тисяч учнів та батьків вже й не помічаємо. Все для дітей!

Про сірі, убогі та жахливі подвір’я якось говорити не приходиться. Аналогічні плаци, напевно, є в закладах із суворішою дисципліною.

До речі, цього року останній дзвоник без традиційної лінійки відбувся у шостій тернопільській школі, яку очолює Олександр Остапчук.


Директор навчального закладу Олександр Остапчук каже, ідея проведення свята Першого й Останнього дзвоника не у вигляді традиційної лінійки звучить давно. Багато років заслужений вчитель України Віктор Громовий розміщує різноманітні пости про те, як ці свята відзначають, чи не відзначають у різних країнах.

-Ми вже чотири роки підряд , обміркувавши пропозиції Громового В., Співаковського В, й інших, творчо мислячих людей, не проводимо традиційних лінійок, а маємо своє Родинне вогнище(перший дзвоник) і “Відпливають білі кораблі”(останній дзвоник). Це гарно! І дуже мріємо відмінити випускний у ресторанах, а,наприклад, як у школі М.Гузика(Южне, Одеської обл.)діти на випускний усіма класами їдуть у Карпати і в горах зустрічають сонце, отримують атестати, радіють природі. Це- романтика! – вважає директор ТНВК “Школи-ліцею № 6 ім. Н. Яремчука” Олександр Остапчук.
Директор наголошує, що дуже хотів би, щоб всі освітяни України відмовилися від святкування випускних у ресторанах. А ще ідеями потрібно обмінюватися, але завжди казати, хто їх автор: і автору буде приємно і ви будете “мати лице”.

-Так хочеться вищого мислення і вищих дійств, а не приземлених банальних випускних у ресторанах (проти власне ресторанів нічого немаю). Обмірковуючи над питанням доброчесності, хочу звернутися до тих керівників шкіл, які чужі ідеї видають за свої: перш ніж сказати, що ви перші запроваджуєте свято Останнього дзвоника не як лінійка –подивіться на освітній світ інших шкіл – можливо, там уже давно вас випередили? Але не біда – ще є море ідей, які ви можете віднайти. Просто думайте і щиро любіть свою роботу. Бо все-таки, неприємно дивитися,як ідеї вищезгаданих педагогів видають за свої. Прошу всіх: проявімо мудрість і зловімо романтику! – підсумував Олександр Остапчук.

До слова, випускники ТНВК “Школи-ліцею № 6 ім. Н. Яремчука”не вперше прощатимуться зі школою по-особливому. Торік свято останнього дзвоника відбулося на пристані Тернопільського озера. Одинадцятикласники говорили слова подяки вчителям, дивували вокальними вміннями, майстерною хореографією. За доброю традицією, яка склалася в школі, випускники подарували рушники, на яких вишиті їхні імена. Радісним моментом стали маленькі каченята, які символізували безтурботне дитинство. Школярі та гості гучними оплесками проводжали випускників на кораблик, який очікував біля пристані. Саме він став символом великого плавання – у доросле життя, повідомляє galas.te.ua

Напишіть відгук