Росія завжди зазіхала на Крим і шукала способи його загарбати. 235 років тому, у 1783 році відбулась перша анексія Криму Росією: півострів був приєднаний до Російської імперії. Днями парламент Росії встановив пам’ятну дату з цього приводу. Історик, співробітник Інституту національної пам’яті, Богдан Короленко розповідає цікаві подробиці цих історичних подій.

– Почнімо розмову з подій 1774 року, коли між Османською та Російською імперіями закінчилась війна. За мирною угодою, серед іншого, було визначено, що Крим стає незалежним. Там був окремий рядок, що «ані Османська Порта, ані Російська імперія не втручаються у справи Криму». Чому ця угода не проіснувала й десяти років?

– Насправді, вдаючись до риторики російського президента Володимира Путіна, це було «принуждение к миру» Османської імперії. Тому що російсько-турецька війна 1768–1774 років була невдалою для Османської імперії, вона її програла, і це дало змогу Російській імперії розіграти «многоходовочку», знову ж послуговуючись риторикою російського президента.

Ще у 1771 році до Криму вступила російська армія, і татари були змушені укласти так званий союзний договір. Росія проголосила в односторонньому порядку Кримське ханство незалежним державним утворенням. Цьому передувало «змушення до миру» татар, були страти. Дореволюційні російські історики не соромилися про це писати.

В 1774 році Османська імперія була змушена піти на укладання невигідного для неї договору і відповідно до 3 статті цього Кючук-Кайнарджійського миру, Кримське ханство проголошувалося незалежною державою. Росія зобов’язалася вивести свої війська з території Кримського ханства, але війська вона не виводила. Як, до речі, не виводить із Придністров’я, хоча мала б – відповідно до міжнародного права і підписаних договорів.

– А чим пояснювали?

– Право сили. Вона постійно втручалася у внутрішні справи Кримського ханства, поставила свого ставленика Сахіба Ґерая, якого у 1775 році кримські татари скинули. Росія вкотре втрутилася й у 1777 році поставила свого ставленика Шагін Ґерая, вкотре порушуючи норми Кючук-Кайнарджійського договору про невтручання. Російські війська залишалися, Російська імперія постійно втручалася у внутрішні справи.

У серпні буде 240 років з часів першої кримської депортації. Тут знову можна провести аналогію: Путін захищає «русский мир», а Катерина ІІ захищала православний християнський мир. Під приводом постійних утисків, яких зазнавали кримські християни в Кримському ханстві, у 1778 році, понад 30 тисяч кримських християн – насамперед греки й вірмени – були депортовані до Азовської губернії, довкола Маріуполя.

До речі, Маріуполь якраз заснований тими вихідцями із Криму. Маріамполь, потім став Маріуполем, тобто місто Марії. Були зроблені усі приготування для того, аби незабаром за кілька років поглинути Кримське ханство, формально незалежну державу.

– Дивно: з Криму забирали християн, які теоретично прихильні до Російської імперії. Чи сприяло це анексії?

– Сприяло. Російські війська не покидали Кримський півострів. Росія робила все для того, аби, по-перше знекровити Кримське ханство, по-друге, Шагін Ґерай тримався виключно на багнетах російських солдатів.

Проти Шагіна Ґерая було кілька татарських повстань, Росія їх придушувала. Останнє велике повстання 1782 року, коли брата Шагіна Ґерая повсталі татари обрали на ханство. За наказом Катерини ІІ російські війська придушили це повстання. Коли стало видно, до чого йде справа, у 1782 році диван – турецький уряд, запропонував Росії компромісне рішення – провести опитування, місцевий референдум, кого татари хочуть на ханстві: Шагіна Ґерая чи його брата Бохадира Ґерая. Російська імперія відмовилася.

У 2014 році Росії було вигідно провести так званий «референдум», вона його провела під дулом автоматів «зелених чоловічків», а у 1782 році їй було не вигідно і вона від цього відмовилася.

– Але ж сам Шагін Ґерай, у підсумку, добровільно зрікся ханського престолу. Як це відбувалося?

– Він був змушений зректися, тому що влада трималася за допомогою іноземної підтримки – Російської імперії, внутрішньої підтримки жодної не було. У 1782 році на бік повстання перейшла навіть особиста гвардія Шагіна Ґерая. Це був виключно російський ставленик.

Так, він хотів провести там якісь реформи, мріяв створити Чорноморську імперію на зразок Російської чи Османської імперії. Але його заходи не увінчалися успіхом, кримські татари до нього ставилися недовірливо, не сприймали цього.

Наприклад, Шагін Ґерай поголив бороду – взагалі нечуване нахабство для кримських ханів, його попередники їздили верхи на конях, а він пересів у європейську карету, оточив себе «невірними» радниками – все це не сприймалося. А Шагін Ґерай все це невдоволення придушував.

І останній такий кричущий випадок: коли кримський муфтій звернувся до нього, аби хан шанобливо ставився до традицій кримськотатарського народу, то за наказом Шагін Ґерая муфтія повісили.

Тобто Шагін Ґерай був вже по лікті у крові свого кримськотатарського народу, і його зречення стало єдиним можливим варіантом у тій ситуації. Катерина ІІ пообіцяла йому допомогу в опануванні престолу в одній із Перських провінцій, яка на той час лишалася вакантною. Він хотів поправити ще трохи у Персії. Пообіцяли йому 200 тисяч рублів щомісячної пенсії утримання, і він погодився, нібито добровільно зрікся. Але я не бачив жодного документа цього зречення, опублікованого російськими істориками.

– Він зрікся, але потім чомусь поїхав до Османської імперії, де його отруїли чи то стратили.

– Зрозуміло, що ніхто йому не подарував персидського престолу. Він повівся на цю обіцянку, потім тривалий час намагався зустрітися з Катериною ІІ, поговорити про свою подальшу політичну долю. Зусиллями Григорія Потьомкіна, фаворита Катерини, йому це не вдалося. Потьомкін навіть не допускав його до якоїсь переписки.

Шагін Ґерай сидів у Таганрозі, потім у Калузі – це було політичне заслання. Він зрозумів, що йому тут нічого не світить і попросився, аби його випустили до Османської імперії. Спочатку не випускали, а наприкінці 1786 року він отримав дозвіл. Він їхав через територію України, проїжджав тодішнє Новгород-Сіверське намісництво, їхав через Київ, Васильків, де колись була прикордонна митниця, і далі на Південний Захід.

Він приїхав до володінь Османської Порти й влітку був задушений. Оскільки він був благородного походження, Чингізидом, то за османськими звичаями йому не можна було рубати голову – проливати благородну кров, тому його задушили шовковим шнурком.

– Чому ж він поїхав? Невже він не розумів, що йому там будуть не раді?

– Шагін Ґарей не був позбавлений чималої долі авантюризму. Не знаю на що він сподівався. Для чистоти гри він відмовився від пожалуваного Катериною ІІ чину капітана гвардії, відмовився від російського ордену, але це не пом’якшило його відповідальності.

– Цілий кримський хан – і йому лише капітана гвардії дали, навіть не полковника. Як же так?

– Він мріяв стати капітаном гвардії, можливо, це була дитяча мрія. Він тривалий час виховувався у Петербурзі молодим ще, коли був одним із наступників на ханський престол. Він здобув європейську освіту. Тобто у нього були свої плани, але там, де вони співпадали з планами Російської імперії – формальна незалежність Кримського ханства – вони співпрацювали на один інтерес. А потім, коли Російській імперії стало невигідно тримати Шагіна Ґарея, то у рескрипті Катерини ІІ так і говорилося, що подальше перебування Шагіна Ґарея на кримському престолі не входить до планів. І десь на межі 1782-1783 років відбулося зречення.

– Як проходила сама анексія, наскільки мирно? Тоді мали складати присягу навіть піддані. Як це виглядало?

– Мирно вона не проходила, тому що відбувалися локальні повстання прихильників хана Бахадир Ґерая, який був обраний у 1782 році повсталими кримськими татарами. Великого антиросійського повстання не було, при тому що 19 квітня був проголошений маніфест «принятия полуострова Крымского, острова Тамана и всей Кубанской стороны». До речі, нещодавня ініціатива депутатів ради Російської федерації Державної думи на чолі з Валентиною Матвієнко: кримські депутати й колишні, сподіваюся, громадяни України підписали звернення з пропозицією внести зміни до переліку пам’ятних днів Російської імперії, а 19 квітня відзначати «принятие» Криму, так само як і говорилося у маніфесті 1783 року.

– У тому ж 1783 році, коли Російська імперія анексувала Крим, в українській історії сталася одна знаменна подія: був ліквідований полковий устрій і запроваджене кріпацтво. Гетьмана не було від 1764 року, але самоврядний устрій зберігався, а тут його остаточно скасували й запровадили кріпацтво. Як ви вважаєте, це якось пов’язано з тим, що відбулось в Криму?

– Звичайно. У 1775 році, коли завершилася російсько-турецька війна, козаки стали не потрібні – вони заважали імперській колонізації всього Північного Причорномор’я. Тоді Запорозька Січ була ліквідована, і Кримське ханство залишалось останньою перешкодою для повного владарювання Російської імперії у Північному Причорномор’ї.

Можна ще згадати про так званий «грецький» проект Катерини ІІ, який полягав у зруйнуванні Османської імперії, вигнання османів з їхніх європейських володінь.

– Відродження Візантії під російським протекторатом.

– Так, абсолютно вірно. Онук Катерини ІІ Костянтин мав би очолити цю державу. Константинополь та Костянтин, і ця Східна імперія під протекторатом Російської імперії. Заволодіння Кримським ханством було кроком до подальшого завоювання Османської імперії.

Російська імперія, як і будь-яка імперія, уніфікує новоприєднані, новозагарбані, новозавойовані території до єдиного імперського зразка. Подібні речі відбувалися й у завойованому Кримському ханстві.

Спочатку там був так званий кримський земський уряд на чолі з представниками верхівки колишнього Кримського ханства. Але воно проіснувало менш як рік, і вже у 1784 році було оголошено маніфест про утворення Таврійської області у складі Катеринославської губернії. Вся ця імперська, державна, бюрократична система була уніфікована. Подібні речі відбувалися й на інших територіях, які були під володінням Російської імперії.

– Тобто Крим попервах керувався з Катеринослава, теперішнього Дніпра?

– Так. Це була столиця губернії. Це ще раз говорить про те, що у 1954 році, коли Українській СРСР «подарували» Крим, насправді нічого не дарували – Крим завжди був пов’язаний із материковою Україною.

“Радіо Свобода”

Напишіть відгук