Великий українець Іван Пулюй. Чи буде достойно відзначено його 175-літній ювілей?

Іван Пулюй (1845–1918) – український фізик та електротехнік, винахідник, публіцист, перекладач Біблії українською мовою, громадський діяч. Репродукція з літографії Романа Литвина
Поділитися
Іван Пулюй (1845–1918) – український фізик та електротехнік, винахідник, публіцист, перекладач Біблії українською мовою, громадський діяч. Репродукція з літографії Романа Литвина

Незабаром, 2 лютого, виповниться 175-ліття з дня народження Івана Пулюя – без перебільшення, видатного вченого, напрацювання якого були знаними й оцінені в Європі. Водночас це була людина, що прислужилася українській культурі.

Іван Пулюй, 1870 рік

Іван Пулюй (1845–1918) наочно продемонстрував, що українці можуть робити великі відкриття у сфері точних наук. І водночас, працюючи в наукових осередках поза своєю батьківщиною, залишатися українськими патріотами, трудитися для української справи.
Однак, чи належно поцінований він на своїй батьківщині? Так, у низці міст (переважно західноукраїнських) є вулиці Пулюя. Щоправда, є така вулиця і в нашій столиці. А у Дніпрі є навіть вулиця й провулок, названі іменем вченого. Респект керівникам і жителям цього міста! Ім’я Пулюя носить Тернопільський національний технічний університет. Національною академією наук України встановлена премія імені Пулюя в галузі прикладної фізики. Шанують його в селищі Гримайлові Тернопільської області, де народився вчений. Тут його іменем названа школа, вулиця, площа, організований шкільний музей. Є у цьому населеному пункті й пам’ятник видатному землякові.

Але чи багато українців знають про Пулюя? Чи звертають на нього увагу наші мас-медіа? Чи достатньо пропагується це ім’я та його справи?

І чи збирається влада належним чином відзначити ювілей з дня народження цієї видатної особистості? Хотілося б… Але чи буде це?
Заслуги Пулюя як ученого
Про це можна говорити багато. Зупинимося лише на основних моментах.

Погруддя українському вченому та винахіднику Івану Пулюю (1845–1918) під час відкриття на території Івано-Франківського національного університету нафти і газу. Івано-Франківськ, 21 вересня 2015 року

Після навчання у Віденському університеті й роботі у фізичній лабораторії професора Віктора фон Лянґа Пулюй викладав у 1874–1875 роках фізику, механіку та математику у Військово-морській академії в місті Фіюме (нині Рієка, Хорватія), де сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти. Цей прилад став знаним у науковому світі й у 1878 році був відзначений срібною медаллю на Всесвітній виставці в Парижі. У 1875–1876 роках як стипендіат австрійського міністерства освіти Пулюй навчався і працював у Страсбурзькому університеті, де захистив дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури».

Іван Пулюй в останні роки життя

У 1876–1883 роках вчений викладав у Віденському університеті. У 1880–1882 роках у «Доповідях Віденської академії наук» опублікував чотири статті, присвячені катодним променям. Ці роботи мали значний резонанс у середовищі фізиків. Тоді ж Пулюй починає активно працювати в галузі електротехніки. Електричні апарати, сконструйовані ним, були відзначені дипломами на Всесвітній електротехнічній виставці в Парижі 1881 року.

У 1884 році вчений очолив кафедру фізики Німецької вищої технічної школи в Празі (зараз – Чеський технічний університет), яку він у 1903 році перетворив у першу в Європі кафедру фізики й електротехніки. Цією кафедрою Пулюй керував протягом тридцяти двох років. А, окрім того, в 1888–1889 роках був ректором цього вищого навчального закладу.
Саме під час роботи в Празі вчений провів фундаментальні дослідження щодо природи та властивостей Х-променів, які з часом почали іменуватися рентгенівськими. Перша стаття дослідника про походження цих променів та їхню фотографічну дію була подана 13 лютого 1896 року в «Доповідях Віденської академії наук». А незадовго перед цим, у січні цього ж року, Пулюй зробив і опублікував кілька якісних фотографій, зроблених з допомогою Х-променів.

Поштова марка України, присвячена Іванові Пулюю, 1995 рік

Щоправда, не Пулюю приписують це відкриття, а німецькому вченому Вільгельму Кондраду Рентгену, який незадовго перед цим, 28 грудня 1895 року, опублікував повідомлення «Про новий тип променів», де, власне, і йшлося про Х-випромінювання. Однак за чотирнадцять років перед тим уже існувала «лампа Пулюя», що випромінювала такі промені. Рентген цілком міг скористатися цим винаходом, а також іншими напрацюваннями Пулюя. Загалом можемо констатувати, що Рентген і Пулюй майже одночасно відкрили існування Х-випромінювання.
Прикметно, що, на відміну від українського вченого, Рентген не приділяв увагу практичному використанню цього відкриття. Саме Пулюй першим виявив прояви електропровідності в газах, які зазнали Х-випромінювання. Був він, фактично, першим, хто почав використовувати ці промені в медичній діагностиці. Принаймні Пулюй першим зробив світлину всього людського скелету. Тому рентгенівські апарати справедливіше було б іменувати пулюївськими.

Перша у світі рентгенограма цілого організму дитини, зроблена Іваном Пулюєм. Лютий, 1886 року

Загалом же Пулюй цікавий як вчений-практик. У 1883–1884 роках він працював у австрійському місті Штайрі як консультант та директор фабрики освітлювальних ламп власної конструкції. А в 1890-х роках під його керівництвом було споруджено чимало електростанцій на змінному струмі в Чехії.

Пулюя високо цінували. Він був членом різних наукових товариств, отримував нагороди. У 1916 році йому навіть пропонували стати міністром Австрії, але він відмовився.
Із турботою про Україну
Здавалося, Пулюй, працюючи в європейських наукових центрах, міг би забути про своє українське походження, стати таким собі космополітом. Проте він лишався свідомим українцем. Такою була і його сім’я.

Навчаючись у Тернопільській гімназії, Пулюй входив до таємного товариства «Громада», яке мало патріотичний характер. У Відні, де спочатку студіював у греко-католицькій семінарії, а потім в університеті, він став одним із організаторів та активних членів товариства «Січ», яке об’єднувало українську молодь австрійської столиці.
Разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким брав участь у першому повному перекладі Біблії на українську мову, який був опублікований Британським біблійним товариством у 1903 році. Це була значна подія в історії української культури.

Український науковець Іван Пулюй із дружиною, доньками та їхньою учителькою на озері в Альпах, 1899 рік
Іван Пулюй із дружиною Катериною та дітьми

Пулюй активно займався громадською діяльністю. Він підтримував ідею відкриття українського університету у Львові. Був членом Наукового товариства Шевченка. Організовував стипендії для українських студентів у Австро-Угорщині. Публікував статті в підтримку української мови.

Вчений прагнув, щоб його нащадки теж зростали українськими патріотами. На літні місяці він спеціально наймав для своїх дітей (їх було в нього шестеро) вчителів української мови.
Старший його син Олександр Пулюй пішов 17-річним добровольцем у лави «Січових стрільців», а потім до 1920 року воював у складі Української Галицької армії.

Не випадково життєвим кредом Пулюя стали такі слова: «Нема більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю».

Титульна сторінка Біблії в перекладі Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя та Івана Нечуя-Левицького, 1903 рік

От якби цим життєвим кредом керувалися наші очільники!

Принаймні хотілося, щоб вони достойно пошанували цього великого українця. А, можливо, хтось би з них десь і почав наслідувати його. …Помріяти ж можна!

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Радіо Свобода

Малюнок художника Юрія Журавля

Довідка

Петро Кралюк
Український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор,​ голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія»

 

Коментарі

Leave a Reply

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading…

0

У чому причина популярності плитки як оздоблювального матеріалу?

Нема сенсу взагалі мати свою національну визнану Церкву – і далі триматися рускомірного календаря