Як у Копичинцях відкривали книгарню-кав’ярню

Іншим разом розкажу більше, як Видавництво Старого Лева і Марʼяна САВКА відкривали книгарню-кавʼярню у містечку КОПИЧИНЦІ Тернопільської області, куди і я була запрошена і де Люба ЗАГОРОВСЬКА ( «Моя УПА», «Таборові діти» ) модерувала нашу літературну зустріч. Зосталося відчуття, що в залі, як на храмовім святі, було усе місто на чолі з мером і його родиною. Приїхали сусіди – з Бучача, Заліщиків, Гусятина, Чорткова, Теребовлі, прийшли військові, мамИ воїнів, переселенці з Харкова і Запоріжжя, були вчителі, студенти. Неймовірно красиві і щирі люди! Неймовірно відверте спілкування! І кілька неочікуваних сюрпризів (але вже після Великодня). Розчулили і «довели» мене до того, що я… заспівала (боронь Боже, у мене немає наміру створити конкуренцію Сергієві Жадану🤪).🙈
Ну, заспівала не сама і не без причини: під кінець зустрічі на сцену із квітами вийшов Зіновій КАРАЧ зі знаменитого львівського бенду (пригадуєте, «Усміх твій таємничий», «Троянди на пероні») і я спонтанно попросила заспівати мою улюблену «Намалюй мені ніч», а далі і сама не втрималася🤷‍♀️ А потім Зіновій прийшов зі своєю бабусею, яка приїхала з сусіднього райцентру, а потім підписував книжки для мами на Полтавщину. І я вже не жаліла, що може, не завжди втрапляла в ноту.🤷‍♀️
Люди в маленьких українських містечках дивовижні. Вони, може, навіть гостріше відчувають увесь жах і природу ворожого терору – бо ж усі на очах, усі все бачать, на пальцях і поіменно знають, де, хто і на яких фронтах, разом радіють і разом плачуть. І може, саме тому вони і тішаться гостріше, коли випадає нагода. Не варто засуджувати людей, коли вони хочуть колективного спілкування. Ворог тільки й чекає на наш розпач і безнадію. А дзуськи! Нам вистачає плачів. Але ми крізь сльози сміємося, бо треба жити, любити і давати надію іншим.
Дякую вам, Копичинці!

Марія Матіос