Нас дуже тривожить засилля російської мови серед української молоді. Згадайте-но нещодавній інцидент із підлітками, які слухали російську музику в центрі Києва. Або моторошну історію про двох братів, які вбили знайомого за те, що той попросив вимкнути російську музику.
Остап Українець ділиться своїм баченням на те, якою має бути українізація. Ця робота не може походити з єдиного місця: освіта, позашкілля, культура, трудові простори — все є середовищем здійснення мовної політики. Вчителі, тренери на гуртках, аніматори — всі вони є частиною здійснення цієї політики. Українізація — це про постійне створення і підтримування послідовно україномовних просторів.
Далі дослівно цитуємо допис:
«Стається черговий скандал в мовній сфері, то й мені незмінно пишуть журналісти з проханням прокоментувати чи роз’яснити якийсь нюанс. Зараз, самі розумієте, це переважно в контексті підлітків, що говорять російською і споживають російське.
Як перебити російський вплив? Як продемонструвати дітям, що українська це модно і круто?
Я без докору цим журналістам. Вони роблять свою роботу. Але чорт забирай, якщо це той рівень, на якому ми плануємо вести дискусію, то правильні відповіді — ніяк і ніяк. Бо така постановка питання передбачає, що існує конкретний метод, рецепт, “простой совєтскій Х”, який, з одного боку, можна використати і вирішити проблему, а з іншого боку, як і всякий простой совєтскій Х, можна запакувати в обгортку клікбейту, бо ці матеріали робляться для охоплення і переходів на сайт, а не просування мовної політики. Немає простого методу. Ніколи не було, ніколи не буде.
Я знову і знову ставлю питання: Росія за всі століття не змогла викоренити українську насильством і терором — невже хтось всерйоз сподівається, що ми зможемо за єдине покоління відкотити все назад добрим словом і серйозними намірами? І це не про те, що потрібні жорсткіші чи радикальніші методи. Це про те, що потрібна методична діяльність. Що потрібно запастись терпінням для дуже тривалої і вкрай невдячної роботи на десятиліття.
Ця робота не може походити з єдиного місця: освіта, позашкілля, культура, трудові простори — все є середовищем здійснення мовної політики. Вчителі, тренери на гуртках, аніматори — всі вони є частиною здійснення цієї політики. Українізація — це про постійне створення і підтримування послідовно україномовних просторів. Ми вирішили проблему русифікації, а не позбулись наслідків — це не лише про освіту і культуру, але й про виховання, психологічну допомогу і підтримку, опір інерції, дестигматизацію локалізмів та поступову зміну сприйняття того, чим є українська і які межі її застосування.
Вирішення проблем потребує вирішення передумов появи проблем, а не латання дірок там, де вже щось не вийшло.
Остап Українець
П.С. Окремо слід зазначити про використання “чужих досвідів”. Будь-який чужий досвід, імплементований до появи інтернету, для нас методологічно нерелевантний. Точно так само як стратегії роботи з інформацією в рукописну добу стали незастосовні після появи книгодрукування. Ми маємо справу з викликом, для якого не існує готових інструментів».
